керування

КЕРУВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. керува́ти 1, 2; керівництво (у 1 знач.).

Це слово [такелаж] означає всі як єсть на кораблі приладдя для керування парусами (Ю. Янов., II, 1958, 79);

Автоматичне керування газовими свердловинами уже здійснено на газових промислах Прикарпаття (Гірн. пром.., 1957, 104);

Член партії повинен: ..брати активну участь у політичному житті країни, в керуванні державними справами (Статут КПРС, 1961, 4);

Розвиток соціалістичної економіки викликає необхідність постійного вдосконалення організаційних форм і методів планування й керування промисловістю та будівництвом (Рад. Укр., 16.II 1957, 1);

Керування хором, оркестром.

∆ Утрача́ти (утра́тити) керува́ння — утрачати здатність бути керованим (про літак, снаряд і т. ін).

2. перев. з означ. Система або сукупність приладів, за допомогою яких керують машинами, механізмами тощо.

Зміну напряму [автомобіля] забезпечує водій, повертаючи передні керовані колеса за допомогою рульового керування (Автомоб., 1957, 191);

Космонавти чітко виконують програму. Кілька разів вони переходили на ручне керування, відв’язувались від крісла (Рад. Укр., 14.VІІІ 1962, 4).

3. грам. Зв’язок між словами в реченні, при якому залежне слово ставиться в тому відмінкові, якого вимагає керуюче слово.

Керування..— такий вид підрядного зв’язку між членами словосполучення, при якому пояснююче слово (іменник або його еквівалент), обслуговуючи підпорядковуюче слово, набирає певної форми непрямого відмінка (з прийменником чи без нього). Напр.: «пишу листа» (Сл. лінгв. терм., 1957, 79);

Сильне керування; Слабке керування.