кибитка
КИБИ́ТКА, и, ж.
1. Критий візок у кочових народів; халабуда.
А чутка й досі ще жива, Що лісу тут стояла сила, Ще і тоді, як татарва У нас з кибитками ходила (Щог., Поезії, 1958, 359);
У чорнім кожушку, в ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці (Рильський, І, 1956, 364);
Живуть вони [скіфи] в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші — шестиколісні (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 138).
2. Легке переносне житло в кочових народів; юрта.
3. У середньоазіатських народів — невелика хатина з вальків глини або цегли-сирцю.
З Макшеєвим жив Шевченко в одній кибитці й у Раїмі (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 270);
Коли ми прийшли до її кибитки (так у Таджикистані називають просту хату), вона почастувала нас пшеничними коржами та урюком (Літ. Укр., 25.V 1962, 3).
Значення в інших словниках
- кибитка — киби́тка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кибитка — див. дім Словник синонімів Вусика
- кибитка — -и, ж. 1》 Критий візок у кочових народів; халабуда. 2》 Легке переносне житло в кочових народів; юрта. 3》 У середньоазіатських народів – невелика хатина з вальків глини або цегли-сирцю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кибитка — Халабуда, див. теліга Словник чужослів Павло Штепа
- кибитка — КИБИ́ТКА, и, ж. 1. Критий візок у кочових народів; халабуда. Тоді Віктор Олексійович, осушивши ром во славу Бахуса, завалився у свою кибитку й побажав усім нам доброї ночі. (О. Словник української мови у 20 томах
- кибитка — Ю́РТА (переносне — перев. конусоподібне — житло з жердин, укрите шкурами, повстю тощо, в кочових народів), КИБИ́ТКА. І от я вже за тисячі верстов од рідних. Самотний, зажурений вигнанець Сиджу у юрті (С. Васильченко). Словник синонімів української мови
- кибитка — Рухоме, переносне житло кочових і напівкочових народів. Часто виконувалося з повсті. Архітектура і монументальне мистецтво