кив
КИВ, у, чол.
1. Те саме, що кивок.
Там такий, що все на кивах та на мигах (Номис, 1864, № 5774);
Одпровожали [відпроваджували] її хто сміхом, хто кивом, .. а хто дивом щирим (Марко Вовчок, I, 1955, 172);
На селі коло матінки все робилося по Даринчиному киву (Юрій Яновський, Мир, 1956, 94).
2. розм. Уживається як присудок за знач. кивнути.
— Мати кив на мене: вийди мов (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 14);
Уже й шапку надів був — іти, а тут сам Тригубенко — кив головою (Андрій Головко, I, 1957, 323).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кив — кив 1 іменник чоловічого роду кивок кив 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- кив — -у, ч. 1》 Те саме, що кивок. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. кивнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кив — КИВ, у, ч. 1. Те саме, що киво́к. Добре дитя боїться і кива [киву], а ледаче – не боїться й кия (прислів'я); Одпровожали [відпроваджували] її хто сміхом, хто кивом, .. Словник української мови у 20 томах
- кив — Кив! I меж. Выражаетъ киваніе. Вона йому кив оддалеки головою. Г. Барв. 461. Кив-морг на його! н. п. --------------- Кив, -ва II м. Кивокъ, мимическій знакъ. Хто не слухає кива, той послухає кия. Ном. Там такий, що все на кивах та на мигах. Ном. № 5774. Підсунувши вгору шлика кивом. К. ЦН. 173. Словник української мови Грінченка