1. Словник української мови в 11 томах

комедія

КОМЕ́ДІЯ, розм. КУМЕ́ДІЯ, ї, ж.

1. Драматичний твір з веселим, смішним або сатиричним сюжетом.

Я ніколи комедій не писав (Коцюб., III, 1956, 125);

У репертуарі його [антрепренера Ленкавського] трупи.. були різні п’єси: трагедії й комедії, водевілі, опери (Укр. клас. опера, 1957, 70);

Музична комедія — один з найпопулярніших жанрів театрального мистецтва (Літ. газ., 25.XI 1953, 3);

// Вистава такого твору.

— Сьогодні ще зранку ходить за мною слідком,— розказує далі пані,— скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (Вас., І, 1959, 211);

Ми комедію дивились. Ми сміялись — аж втомились! (Бойко, Ростіть.., 1959, 100).

∆ Коме́дія ма́сок; Коме́дія дель а́рте — італійська народна комедія епохи Відродження з постійними дійовими особами (масками), традиційним сюжетом, але вільним імпровізованим текстом.

Скиба побачив старого чоловіка.. з білим, знекровленим обличчям, .. шкіра на якому нагадує машкару арлекіна з комедії масок (Загреб., Європа. Захід, 1961, 103);

Коме́дія хара́ктерів — комедія, у якій змальовано головним чином людські характери.

Ця комедія ситуацій [«Шельмен-ко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка] у трактуванні Марка Лукича [Кропивницького] наближалась до комедії характерів, серед яких найяскравішим був основний персонаж — Шельменко (Минуле укр. театру, 1953, 55).

2. перен. Забавний випадок, що-небудь смішне; курйоз.

Ізліз мій дядько на дзвіницю Та знай гука: — Оце кумедія яка! Всі люди на землі мов ті перепелиці (Греб., І, 1957, 79);

Суддя спитав четвертого чоловіка, а далі п’ятого. І ті назвали себе синами Миколи Джері.. Пан тільки витріщав очі на ту комедію і не знав, чи ті люди жартували, чи зовсім подуріли (Н.-Лев., II, 1956, 253);

— Людочки! Людочки! — верещав хлібороб..— Ця комедія набридла солдатам, вони вистрілили з гвинтівок. За одну мить майдан опустів (Тют., Вир, 1964, 413);

З ним трапилась комедія;

// Про що-небудь пародійне.

Захопивши владу, Салаші і його поплічники влаштували в Буді, в королівському палаці, комедію присяги перед короною св. Стефана (Гончар, III, 1959, 228);

Комедія виборів у капіталістичних країнах.

3. перен. Удавання з себе когось із певною метою; лицемірне поводження.

Настуся.. одразу втямила цю всю дядинину комедію (Н.-Лев., IV, 1956, 237);

[Д. Жуан (падає на коліна):] Я вас благаю, донно Анно! [Анна (з гнівним рухом):] Годі! Доволі вже комедії! Вставайте! (Л. Укр., III, 1952, 363);

Їй спало на думку, що все це комедія, їй кажуть неправду (Донч., VI, 1957, 321).

◊ Гра́ти коме́дію див. гра́ти²;

Лама́ти коме́дію див. лама́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. комедія — коме́дія іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. комедія — див. П'ЄСА; (розвагова) водевіль; (анекдотичний випадок) сміховина, сміхота, курйоз, сміх та й годі; ФР. лицемірство, нещира гра; пор. КУМЕДІЯ. Словник синонімів Караванського
  3. комедія — [комед'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. комедія — -ї, ж. 1》 Драматичний твір з веселим, смішним або сатиричним сюжетом. || Вистава такого твору. 2》 перен. Кумедний випадок, що-небудь смішне; курйоз. || Про що-небудь пародійне. 3》 перен. Удавання з себе когось із певною метою; лицемірне поводження. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. комедія — КОМЕ́ДІЯ, розм. КУМЕ́ДІЯ, ї, ж. 1. Драматичний твір з веселим, смішним або сатиричним сюжетом. Я ніколи комедій не писав (М. Коцюбинський); Левицькнй береться навіть до драматичної форми й дав .. кілька комедій якраз із міщанського життя (С. Словник української мови у 20 томах
  6. комедія — коме́дія (куме́дія): ◊ виправля́ти комедії 1. бути нечемним; бешкетувати (ср, ст) 2. впадати в істерику (ср, ст) ◊ чи́ста куме́дія непередбачений, неймовірний вчинок або подія (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. комедія — • комедія (грец. κωμώδία, від κωμος — весела процесія та ωδή — пісня) - вид драми, де конфлікт, характери, ситуації і події постають у смішних, комічних формах. Завдання... Українська літературна енциклопедія
  8. комедія — коме́дія (грец. κωμφδία) 1. У Стародавній Греції імпровізована весела вистава – процесія з музикою, піснями й танцями. 2. Драматичний твір веселого характеру, часто з висміюванням негативних явищ у побуті чи суспільному житті. 3. Переносно – смішна подія; удавання, лицемірство. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. комедія — Драматичний твір, що характеризується жвавим сюжетом, переважно щасливим кінцем; зображення засобами сатири й гумору людських вад і соціально-політичних пороків. Універсальний словник-енциклопедія
  10. комедія — гра́ти (рідше розі́грувати, лама́ти і т. ін.) коме́дію перед ким, кому і без додатка. Удавати з себе когось, прикидатися кимсь, лицемірити і т. ін. Він добре знав, що обурення пана комісара в значній мірі нещире, що він грає комедію (І. Фразеологічний словник української мови
  11. комедія — ІНТЕРМЕ́ДІЯ (у середньовічному театрі — коротенька сценка, перев. гумористичного характеру, вставлена між актами серйозної драми), ІНТЕРЛЮ́ДІЯ. Се були т. зв. інтермедії, або інтерлюдії, що з часом дали початок новочасній комедії (І. Франко). — Пор. Словник синонімів української мови
  12. комедія — Коме́дія, -дії, -дією; -ме́дії, -ме́дій (літер. твір) коме́дія і куме́дія, -дії (чудасія) куме́дія і коме́дія, -дії, -дією (чудасія), але літер. твір тільки коме́дія Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. комедія — Коме́дія, -дії ж. Комедія. Почав він... писати... комедії на театр. К. Гр. Кв. XVIII. Словник української мови Грінченка