крайній

КРА́ЙНІЙ, я, є.

1. Який міститься скраю, на межі чогось; кінцевий.

Гашіца вирвалась з обіймів Йонових і шуснула в крайню хату (Коцюб., І, 1955, 236);

Ліс.. порідшав: крайні його буки стояли поодинці (Томч., Готель.., 1960, 40).

На кра́йньому поро́зі життя́ див. порі́г.

2. Якого далі не можна зволікати, переносити; останній.

[Чапля:] Крайній час починати оранку (Фр., VIII, 1952, 20);

Як крайній термін [присилання рукописів] — визначаю два місяці (Коцюб., III, 1956, 203);

Крайня пора.

3. Який досяг найвищого ступеня; надзвичайний, надмірний, граничний (у 2 знач.).

— Царю, всі ми.. зведені до крайньої недолі (Фр., IV, 1950, 119);

Середа розводить руками і в крайньому незадоволенні зникає (Мик., І, 1957, 444);

Крайні злидні; Крайнє напруження; Крайня жорстокість.

Кра́йні за́ходи — найсуворіші, найрішучіші, надзвичайні заходи;

Кра́йня потре́ба — виняткова, пекуча, нагальна необхідність.

Стикатися з ними [гайдамаками], без крайньої потреби не було рації (Головко, II, 1957, 568).

◊ На кра́йній ви́падок; У кра́йньому ра́зі — якщо немає (не буде) іншого виходу.

В Святошині, Голосіївському лісі київські ополченці готувалися до захисту міста на крайній випадок (Загреб., Диво, 1968, 131);

І. Франко був переконаний у тому, що серед сучасного йому молодого покоління нема нікого, хто не читав би «програмний» роман «Что делать?» чи, в крайньому разі, не чув про нього (Рад. літ-во, 3, 1957, 41).

4. перен. Який найрізкіше виражає певні суспільні погляди (про політичні напрями, партії або їх представників).

Заперечувати громадянські війни або забувати про них — значило б впасти в крайній опортунізм і відректись від соціалістичної революції (Ленін, 23, 1950, 65);

Москвофілів Драгоманов вважав представниками крайньої реакції (Укр. літ. критика.., 1959, 213);

Крайня ліва (права) партія; Крайній шовініст;

// Найрадикальніший (про погляди, переконання).

Я пригадав собі, що стрічався з ним і в іншому товаристві, де він держався крайніх поглядів та виставляв себе демократом (Коцюб., І, 1955, 253).