кривда

КРИ́ВДА, и, ж.

1. Несправедливий учинок щодо кого-, чого-небудь, несправедливе ставлення до когось, чогось; несправедливість (у 2 знач.).

Його [І. Франка] інтересують соціальні й економічні сторони того [сільського] життя, гніт, страждання і всяка кривда (Коцюб., III, 1956, 36);

Колись гордий противник усякої кривди, тепер низько клонив [суддя] перед нею голову (Кобр., Вибр., 1954, 42);

[Сильвестр:] Смирись, Микито! Скрізь ти кривди бачиш. Які судити ти ще молодий (Коч., П’єси, 1951, 14);

// Образа, ураза.

Не стільки гірка кривда, як злість налила її очі сльозами (Н.-Лев., І, 1956, 369);

Не мав [Іван] до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром (Коцюб., II, 1955, 343);

Олена розплакалася.. То не були сльози гіркого жалю чи невигоєної кривди (Вільде, Сестри.., 1958, 9).

◊ Кри́вду ма́ти від кого та без додатка — бути ображеним, скривдженим кимось; ображатися.

— Надіюся, любий брате. Що не будеш кривди мати (Фр., XII, 1953, 446);

Кри́вду роби́ти (чини́ти і т. ін.) кому — несправедливо поводитися з ким-небудь, ображати когось; кривдити (у 1 знач.);

Лучче [краще] кривду терпіти, як кривду чинити (Номис, 1864, № 2294);

— Ну, чого ти плачеш? — знов почала Настя, ..— чи тобі хто кривду яку робить? (Л. Укр., III, 1952, 736).

2. Те саме, що шко́да.

Думаю, що йому не буде кривди, якщо партія дасть йому більшу плату за той час роботи при редакції (Л. Укр., III, 1952, 693);

Вона.. без кривди домашньому комфорту могла робити ще більші пожертвування (Кобр., Вибр., 1954, 101);

Яка їм із того кривда, вони не могли сказати (Март., Тв., 1954, 106).

3. нар.-поет. Те саме, що непра́вда 1.

Що мусим робити? Нема правди, не виросла; Кривда повиває… (Шевч., І, 1951, 146);

Земле, моя всеплодющая мати, .. дай.. Ясність думкам — в серце кривди влучать (Фр., X, 1954, 12);

Ми ростемо у височінь і вшир, І правда наша кривду поборола,.. (Рильський, II, 1960, 89);

— Не вчись, дочко, брехать! Кривдою світ пройдеш, та назад не вернешся (Григ., Вибр., 1959, 95).