кривджений

КРИ́ВДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до кри́вдити.

[Ж андарм:] Я полюбив отсю бідолаху, Анну, сироту.., кривджену нелюдами-братами (Фр., IX, 1952, 143);

Навіть гнані, упосліджені і кривджені Пірат, Полкан та Дзвоник відчули в цій новій дівчині лагідну та жалісливу натуру (Коз., Сальвія, 1959, 30);

// кри́вджено, безос. присудк. сл.

Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові? І пограбували, і в тюрму закинули, й по етапу тягали (Гр., II, 1963,452).