крик

КРИК, у, ч.

1. Сильний різкий звук голосу; зойк.

Там [у пеклі] чутні жалобнії крики. Там мука грішним не мала (Котл., І, 1952, 134);

Йому важко було слухати дитячий крик, важко було дивитись на гармидер в хаті (Н.-Лев., VI, 1966, 387);

Від жіночого крику задрижала корчма (Хотк., II, 1966, 200);

// Вигук (у 1 знач.), вигуки.

В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками (Л. Укр., II, 1951, 529);

Один із старшин узяв булаву і підніс її Кирдязі.. Радісний крик розлігся по всій юрбі: — Слава! (Довж., І, 1958, 234);

// Поклик.

Трембіта звучала, і чувся призивний крик легінів: «Ігі-і-і-а-а-а!..» (Хотк., II, 1966, 102);

// Гамір, галас.

А раби тими шляхами Без гвалту і крику Позіходяться докупи (Шевч., II, 1953, 292);

На базарі стояв крик, лемент (Мирний, І, 1954, 318);

// Гвалт, лемент.

До школи під’їхали вантажні машини з солдатами. З сьомого класу чувся крик (Довж., І, 1958, 297);

// Про різкі звуки тварин, птахів.

Кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу (Мирний, I, 1949, 299);

Часом з.. озера долітав крик лебедя (Довж., І, 1958, 226).

◊ Вели́кий крик за мали́й пшик — багато галасу даремно.

— Ти не хихикай, розуме недоспілий, бо покладу на санки і в повіт завезу! — Великий крик за малий пшик! — ображено заметались вузькі, присмоктані уста. — За що мені така сіпанина?— Не каліч дерево! (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 225);

Горлови́й (горта́нний) крик див. горта́нний;

До кри́ку — дуже боляче.

С тисну лось серце до крику… (Сос., І, 1957, 186);

Захо́дитися (зайти́ся) кри́ком див. захо́дитися²;

Крик застрява́в (застря́в) у го́рлі (гру́дях) див. застрява́ти;

Кри́ком ду́ба не злама́єш — не допоможе крик, галас у важливій справі.

— Криком .дуба не зламаєш .. і мене своїм горлом не злякаєш! — говорить Прутик (Ков., Світ.., 1960, 83);

Криком кричати — сильно кричати (від болю, з розпуки тощо).

У грудях йому горить, криком кричить дитячий розпач (Вас., II, 1959, 9);

— Що це, справді, чи я вам наймит, чи що..? — вже криком кричить Яків (Григ., Вибр., 1959, 135);

У крик — почати кричати.

Тоді вона [пані] в крик. Назбігалися люди (Вовчок, І, 1955, 136);

Тільки ніч — дитина в плач, у крик і аж синіє (Гончар, Тронка, 1963, 303).

2. перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Про вияв відчаю, сильного душевного переживання.

— Ой, нема вже мого Василька, нема моєї дитини! — заголосила Олена. Той крик серця.. луною розлігся в серці Якима. (Коцюб., І, 1955, 84);

*У порівн. Шевченківське пророче визначення «і чужого научайтесь й свого не цурайтесь».. прорвалося, мов крик душі, через грати і кайдани темної царської ночі (Мал., Думки.., 1959, 9).

3. розм. Різка суперечка; сварка, лайка.

— Годі вже тобі! Ще мало того крику,— спиняла мати Карпа (Н.-Лев., II, 1956, 271);

— Та не кричи бо, — гамували його десятники,— криком нічого не вдієш (Коцюб., І, 1955, 213);

Цареві блазні і кати.. Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати. Топтали [рідну мову] під шалений крик (Рильський, III, 1961, 302).

◊ Крик зчиня́ти (зчини́ти, підійма́ти, підня́ти і т. ін.) — починати голосно, крикливо дорікати комусь, сваритися.

Кухаренкові, бач, болить дуже — крик такий зчинив (Головко, II, 1957, 423);

Інший би підняв крик, .. а Микола нічого. Тільки насурмився (Збан., Курил. о-ви, 1963, 106);

Кри́ком бра́ти (взя́ти) — досягати чогось без великих зусиль, приголомшуючи свого супротивника вигуками, лайкою.

Якби криком брать, так кого б ми до рук не прибрали! (Укр.. присл.., 1955, 223);

— Це в нього [Махна] тактика нібито така.. Більше гиком та криком бере (Гончар, II, 1959, 240).

♦ [Оста́нній] крик мо́ди — остання новинка в моді, що привертає до себе увагу.