крикливий

КРИКЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який багато й часто кричить; схильний часто кричати; галасливий (у 1 знач.).

Я бачу себе маленьким.. хлопчиною посеред цілої юрми…крикливих, веселих.. хлоп’ят (Фр., І, 1955, 258);

Катрусі скоро надокучила криклива дитина (Кобр., Вибр., 1954, 110);

Над полем кружляло крикливе гайвороння, збираючись у великі зграї (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).

2. Який доходить до крику (про голос, розмову тощо); пронизливий, верескливий.

Оникій говорив тоненьким крикливим голосом (Н.-Лев., IV, 1956, 199);

Цей крикливий тон здався Ганні якимсь таким зневажливим, що її мов у серце що вразило (Гр., II, 1963, 43);

Іноді там-там у натовпі зривався крикливий вигук (Головко, II, 1957, 304);

*Образно. В уяву мою, під звуки крикливого полкового оркестру, .. пливуть майбутні дні.. чужої весни (Кол., На фронті.., 1959, 34).

3. Схильний до сварок; сварливий, лайливий.

— Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? — сказав.. стиха Копронідос (Н.-Лев., III, 1956, 365);

Грицько такий сердитий, крикливий (Мирний, III, 1954, 20).

4. перен. Який впадає у вічі, привертає до себе увагу; дуже яскравий; претензійний, екстравагантний.

Від Панської вулиці наближалася.. група .. молодих дівчат, повбираних у сукні крикливих.. кольорів (Фр., VI, 1951, 461);

Вадим уже не бачив над своєю головою крикливих реклам (Руд., Остання шабля, 1959, 428).

5. перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.).

Декаденти в своїх крикливих деклараціях проголосили себе єдиними новаторами в поезії (Рад. літ-во, 1, 1958, 119).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me