кров

КРОВ, і, ж.

1. Червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій кровоносній системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1951, 354);

Вогкий холод зціплював кров у жилах (Коцюб., І, 1955, 96);

Порізаними, липкими від крові руками Яресько хапається в темряві за мерзлу.. землю (Гончар, II, 1959, 437);

*Образно. Чорні вишки Баку кров землі посилають У труби (Сос., Щоб сади.., 1947, 58);

*У порівн. Ставок зачервонів проти заходу, неначе политий кров’ю (Н.-Лев., III, 1956, 343).

До кро́ві — так, що аж кров виступила, потекла.

Одна люба, тиха дівчинка вкусила мене колись до живої крові, як я силоміць піднесла її на руки… (Вовчок, І, 1955, 381);

Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові (Гончар, Таврія, 1952, 5);

Замовля́ти (замо́вити) кров див. замовля́ти;

Запекти́ся кро́в’ю див. запіка́тися;

Затамо́вувати (затамува́ти, зупиня́ти, зупини́ти) кров — припиняти кровотечу;

Схо́дити (зійти́, стіка́ти, стекти́ і т. ін.) кро́в’ю — втрачати кров від поранення.

Намацав [Гуменний] гарячу.. ранку і міцно затиснув її, щоб не сходити кров’ю (Гончар, Новели, 1954, 18);

[Знахар:] Ти, сину, зараз помреш, бо кровлю стік (К. —Карий, II, 1960, 386);

У кро́ві — закривавлений.

Хіба знати, як швидко живе ніч, коли отак у льоху побитий і весь у крові (Головко, II, 1957, 162).

∆ Зара́ження кро́ві див. зара́ження.

◊ Випива́ти (ви́пити) кров див. випива́ти;

Висиса́ти (ви́ссати) кров див. висиса́ти;

Висмо́ктувати (ви́смоктати) кров див. висмо́ктувати;

До оста́нньої кра́плі кро́ві боро́тися (би́тися і т. ін.) див. кра́пля;

Закипа́є (закипі́ла) кров див. закипа́ти;

Заморо́жувати (заморо́зити) [всю] кров [у жи́лах] див. заморо́жувати;

Запа́лювати (запали́ти) кров (ого́нь у крові́) див. запа́лювати;

Зро́шувати (зроси́ти) [вла́сною, своє́ю] кро́в’ю зе́млю (тра́ви, шляхи́ і т. ін.) див. зро́шувати;

Кров відступа́є (відхо́дить, відійшла́ і т. ін.) з обли́ччя (лиця́ і т. ін.) у кого, рідко кому — хтось блідне від раптового неприємного враження.

— Я.. відчув, як при її словах зникла мені чи не вся кров з лиця (Коб., III, 1956, 285);

Кров гра́є (загра́є, загра́ла, зашумі́ла, кипи́ть і т. ін.) у кому-чому, у кого та без додатка — хтось відчув приплив енергії, пристрасті.

Часом так погано, що й на світ не дивився б, а часом чую, як кров у мені грає (Коцюб., І, 1955, 300);

У вбранні зеленім ти пройшла повз мене, глянула — шалено зашуміла кров (Сос., III, 1958, 59);

Колись було — ..кров кипіла, Тремтіли нерви, наче струни в грі (Фр., XIII, 1954, 29);

І він [кинджал] порою любо грає. Привабливо дзвенить. На дзвін його душа палає І в серці кров кипить (Зеров, Вибр., 1966, 402);

Кров залива́є (залила́) обли́ччя (лице́ і т. ін.) див. залива́ти;

Кров застига́є (засти́гла, холо́не, захоло́ла) в жи́лах див. жи́ла¹;

Кров з молоко́м; Мов (як і т. ін.) з кро́в’ю молоко́:

а) рум’яний, рожевовидий (про людину та її обличчя).

Венера білолика, красна Курносенька, очима ясна І вся, як з кров’ю молоко (Котл. І, 1952, 212);

б) здорова, рожевовида людина.

Гриць був хлопець незвичайної вроди, кров з молоком (Фр. III, 1950, 266);

Тут якраз мені одна підвернулась.. продавцем у крамниці працювала, кров з молоком (Збан., Єдина, 1959, 147);

Кров зупиня́ється (зупини́лася) див. зупиня́тися;

Кров кипи́ть (кипі́ла) на ра́нах див. кипі́ти;

Кров псува́ти (зіпсува́ти):

а) (кому) псувати настрій комусь, дратувати когось.

У Калитки не одного кров Зіпсувало трактора тріщання (Рильський, І, 1960, 303);

б) (собі) нервувати.

[Завадський:] Та що там.. Чи то варто собі кров псувати задля такої марниці? (Фр., IX, 1952, 367);

[Кіттельгавс:] Щоб не псувати собі крові ще більше, то чи не доладніше було б, пане начальнику, попробувати якось миром влагодити? (Л. Укр., IV, 1954, 238);

Кров ударя́є (уда́рила, ки́далася, кида́ється, бу́хала, бу́хає і т. ін.) в го́лову (до голови́, обли́ччя і т. ін.) кому — кров припливає комусь до голови, обличчя внаслідок сильного збудження.

Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (Горд., II, 1959, 304);

Бжозовський згадував про бурлак.., і вся кров кидалась йому в голову (Н.-Лев., II, 1956, 204);

Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (Коцюб., І, 1955, 397);

Набира́тися (набра́тися) кро́ві див. набира́тися;

Налива́тися (нали́тися, налля́тися) кро́в’ю; Набіга́ти (набі́гти) кро́в’ю — червоніти від злості, напруження тощо.

Лице її мінилося: раз наливалося кров’ю, мов буряк, то знов блідло, мов полотно (Фр., V, 1951, 396);

Очі в провідника наллялися кров’ю і вилізли наверх, як у барана (Коцюб., І, 1955, 295);

Обличчя хлопчика набігло кров’ю, зуби заскреготали (Фр., VI, 1951, 172);

Обкипа́ти (обкипі́ти) кро́в’ю див. обкипа́ти;

Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) кров чию — тяжко визискувати когось, експлуатувати.

— Цей дідок.. пив нашу кров і на ній збудував.. хату під залізом (Мик., II, 1957, 311);

— А панич Льольо? ..Як ссав народну кров, так буде і далі ссати (Коцюб., II, 1955, 85);

Се́рце кро́в’ю облива́ється (облива́лося, обкипа́є, обкипі́ло і т. ін.) перев. чиє — хтось дуже сильно переживає, мучиться, страждає.

Серце її обливалося кров’ю, сльози заливали очі (Коцюб., І, 1955, 83);

Щодня моя старша доня ходила.. на мітинги. Я мовчала, хоч серце кров’ю обкипало (Дн. Чайка, Тв., 1960, 128);

Хвилюва́ти (бенте́жити, бунтува́ти, розпа́лювати і т. ін.) кров у кого — викликати хвилювання, неспокій у когось; збуджувати когось.

Плач, злість, досада разом піднімались з душі [Метрі], бунтували стару кров (Мирний, І, 1949, 411);

Воля, воля і воля! Це чарівне слово.. розпалювало кров у хлопця (Коцюб., І, 1955, 339);

[Хоч] кров з но́са — незважаючи на будь-які труднощі.

[Халява:] Коли б ми оце були на Подолі, вже б хоч кров з носа, а добули б хоч по.. чарчині! (Кроп., V, 1959, 263);

— Розшукати партизанів на чім би не стало. Кров з носа! (Головко, І, 1957, 365).

2. перен. Людські жертви при якому-небудь зіткненні, боротьбі, війні тощо; убивства, кровопролиття.

Окопне життя, злигодні, кров, вогонь і рани посіяли в мільйонах сердець тривогу (Довж., I, 1958, 41);

Треба буде крові та крові, щоб вибити його [противника] вдруге… (Гончар, III, 1959, 367).

◊ [Безневи́нна, неви́нна] кров ллє́ться (тече́, текла́ і т. ін.) — [безневинні] люди гинуть у боротьбі тощо.

— Грицьку!.. Ти бачиш? кров безневинна ллється… (Мирний, І, 1949, 305);

Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Шевч., І, 1963, 106);

Втопи́ти в крові́ див. втопи́ти;

Залива́ти (зали́ти) кро́в’ю див. залива́ти;

Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) в (у) крові́ див. зато́плювати²;

Захлина́тися (захлину́тися) у вла́сній крові́ (вла́сною кро́в’ю) див. захлина́тися;

Змива́ти (зми́ти) кро́в’ю со́ром (ганьбу́ і т. ін.) див. змива́ти;

Кров за кров — відплата, помста вбивством за вбивство.

Замучені руки Розв’язались — і кров за кров, І муки за муки! (Шевч., І, 1963, 114);

— А що ж, вони наших рубатимуть, .. а ми з ними цяцькатись?.. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! (Гончар, II, 1959, 232);

Кро́в’ю [та кістка́ми] здобува́ти (здобу́ти, добува́ти, добу́ти і т. ін.):

а) досягати чого-небудь у боротьбі ціною великих жертв.

Потомки козачі копалися в сирій землі, понівечені, зубожені, темні, якісь каліки, а не люди, без пам’яті про бувальщину дідів своїх, котрі добували кров’ю «славу та волю» (Мирний, І, 1949, 369);

— Хто ж її [землю] їм наділяв, як вони своєю кров’ю та кістками її добували? — злюче увернув Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 365);

б) добувати тяжкою, непосильною працею.

Що діди та батьки кров’ю здобули, те нерушиме (Коцюб., II, 1955, 53);

Приходилось мало не кров’ю своєю здобувати найпростіші речі для.. Оксани (Л. Укр., V, 1956, 426);

Упива́тися (упи́тися) кро́в’ю чиєю (кро́ві чиєї) — заспокоюватися кривавою помстою.

— Котилися І наші козачі Дурні голови,.. Упивались і чужої І своєї крові!.. (Шевч., II, 1963, 43);

Чо́рна кров — про загиблих ворогів.

Притуплялися шаблі від крові чорної контрреволюційної (Сос., І, 1957, 265).

3. Порода, породистість тварин.

Гнат Щербина.. своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (Стельмах, І, 1962, 69).

4. перев. з означ., перен. Про рід, походження, національність людини.

— Бери, хлопче. Гарна дівчина. Пізнаю кров! — сказав Щорс (Довж., І, 1958, 156);

— Козарлюга з тебе хоч куди, справжня чумацька кров (Стельмах, І, 1962, 330);

Українська кров у когось;

// у сполуч. з присв. займ., розм. Про близьких родичів (переважно про дітей).

— Щоб мене мій син, моя кров, та прив’язав налигачем..? — сичала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 363);

Жалко матері своєї дитини. Уже який.. він не лихий.., а все ж таки своя кров… (Мирний, І, 1949, 214);

— Вам свідчуся.., що отсей Мошко.. показав мені в.. біді більше серця, .. ніж моя власна кров (Фр., IV, 1950, 407).

◊ Блаки́тна (голуба́, дворя́нська) кров у кого [тече́ в жи́лах кого, чиїх], заст.— про чиюсь родовитість, шляхетність.

— Іване Юхимовичу, ви ж,— каже [пан],— благородний; у ваших жилах тече дворянська кров (Мирний, III, 1954, 168);

Вони [юнкери] довірливо вручають.. свою долю йому [Врангелеві], обрусілому шведові, в жилах якого тече голуба кров вікінгів (Гончар, II, 1959, 207);

Го́лос кро́ві чий гово́рить (обзива́ється, обізва́вся, озива́ється, озва́вся) в кому — чому — з’являється почуття кровної спорідненості з кимось.

Батьківський голос крові Озвався в душі моїй (Забашта, Вибр., 1958, 92);

Кі́стка від ко́сті, кров від кро́ві див. кі́стка;

Прокля́ття (проклі́н) кро́ві, заст.— прокляття, яке тяжіє над нащадками за вчинки їх предків.

[Елеазар:] Ви не кленете. Я прощаю, браття, вам всі слова. А все ж проклятий я страшним прокльоном крові (Л. Укр., II, 1951, 145).

5. з означ., перен. Про вдачу, характер, темперамент людини.

[Річард:] Мої всі кревні волі домагались.. Така вже кров (Л. Укр., III, 1952, 51);

Гаряча кров у когось.

◊ Вхо́дити (увійти́) в кров див. вхо́дити;

Гово́рить (заговори́ла, обзива́ється, обізва́лася, озива́ється, озва́лася) кров чия — виявляються погляди, настрої, звички, властиві комусь.

Аркадій Петрович уже сміявся над собою: Ха-ха! Заговорила дворянська кров… (Коцюб., II, 1955, 393);

А наймолодший [син]— мій вогник, .. як він востаннє спалахнув! вся батьківська кров обізвалась! (Л. Укр., І, 1951, 231).

6. перен., розм. Проте, що придбане важкою працею, великими зусиллями.

Один бурлака схопив з стола золотий годинник.. — Не зачіпай! Це наша кров! — крикнув Микола (Н.-Лев., II, 1956, 203).

♦ Пролива́ти (ли́ти, проли́ти і т. ін.) кров:

а) (свою) діставати поранення або бути вбитим, борючись за кого-, що-небудь, відстоюючи щось.

[Міріам:] Учителю! чи ти мені позволиш пролити кров мою? (Л. Укр., II, 1951, 117);

Не раз, Україно, в жорстокім бою Ти кров проливала священну свою (Рильський, III, 1961, 238);

б) (чужу) убивати когось, завдавати ран комусь.

[Жірондист:] Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів (Л. Укр., II, 1951, 164);

І сам я особисто пролив крові ворожої.. чимало (Довж., І, 1958, 279);

Пуска́ти (пусти́ти) кров кому: а) лікувати випусканням крові.

Похвалився чабан, що й кров [вівці] пустив, ну, а щось невесела-таки (Головко, II, 1957, 198);

б) сильно бити.

[Шметелюк:] Я авантюрник? ..Я тобі кров пущу за такі слова! (Мик., І, 1957, 242);

в) убивати когось, завдавати ран кому-небудь.

— Покиньмо кров врагам пускати, Пора нам відсіль уплітати,— Низ Евріалові сказав (Котл., І, 1952, 226);

— Знову.. підводять голову [фабричні],— нахмурився Гаркуша.— Мало їм у п’ятому крові пустили… (Гончар, І, 1959, 37).