кров
ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст.; ПОРО́ДА (така сукупність рис вдачі, що створює певний тип людей). За двадцять п'ять літ вона добре взнала свого Матвія, його неспокійну вдачу, крутий характер (І. Цюпа); Мій хазяїн був одружений з яванкою і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Ю. Яновський); Натурою своєю він (міщанин) не здатний до високих поривів (П. Колесник); Прозою ширше і більше можна обхопити життя.. До сього ще треба додати і натуру, чи природу автора (Панас Мирний); Доброї душі людина; А старий Шумейко крутий норов має (А. Шиян); Гаряча кров у когось; — Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддавати (Д. Ткач); Дід Йосип і дід Кривенко — однієї породи люди, обидва жадібні до життя (Д. Бедзик).
КРОВ (червона рідина, яка, циркулюючи, забезпечує живлення клітин та обмін речовин живого організму), КРОВИ́ЦЯ поет., КРИВА́ВИЦЯ фольк., КЕРВА́ВИЦЯ (КИРВА́ВИЦЯ) діал., КРІВ діал., КРІ́ВЛЯ діал., РУДА́ заст., КРОВИ́НА поет.; Ю́ШКА розм., МАЗКА́ розм. (перев. та, що витекла з рани від удару). — Що тобі? — опритомніла молодиця, схилившись над ним. — Крові багато витекло, — насилу вимовив Остап (М. Коцюбинський); Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена (Панас Мирний); Чув-бо він в Америці від робітників-росіян, що той цар їхній давно вже не білий, а в людській кривавиці забабраний (Д. Бедзик); Голова його ще нижче опустилася; лице налилося крів'ю (Панас Мирний); Чорна земля під копитом, Як та рілля, зрита, Вся костями посіяна, А крівлею злита (С. Руданський); А ми й зостріли їх і всіх — Княжат, панят і молодих — Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Т. Шевченко); Пазури здіймає (ворон) хижі, Вижидає крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко); — Кресь він мене по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко); Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по їх кунтушах (І. Нечуй-Левицький).
ПОХО́ДЖЕННЯ (належність за народженням до певної національності, класу, місцевості тощо), РОДОВІ́Д, РІД, ПОРО́ДА, КРОВ (з означ. — належність за народженням до певної соціальної верстви); ГЕНЕАЛО́ГІЯ (історія роду). Він був з походження француз, і мав козацькі довгі вуса, і очі добрі та ясні (В. Сосюра); Я всіляко намагався вияснити його родовід, та Разуєв ухилявся від відповіді (В. Логвиненко); Анатолій Пилипенко, родом з села Шевченкове на Черкащині, змалку звик до важкої роботи на землі (Ю. Мартич); (Петро:) Я чоловік простої породи, простим і зостануся. Таку мені й жінку треба. Хай не буде вона панею, а буде помішницею (Панас Мирний); Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом. Глибшої генеалогії не довелося мені прослідити (Остап Вишня).
Значення в інших словниках
- кров — кров іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кров — Кровина, жм. крівця, юха, юшка, руда, мазка, пасока, калинка, б. з. крів; (із сл. моя) нащадок, покоління; (гаряча) вдача, темперамент, норов, характер; П. кроволиття, кровопролиття. Словник синонімів Караванського
- кров — Кривавиця, крівця, мазка, нежить, пасока, паюха, руда (у прик. "Руда — не вода"), червона, юха Фразеологічні синоніми: блакитна кров; голуба кров; дворянська кров; жива кров; панська кров; песька кров; червона юшка Словник синонімів Вусика
- кров — [кроў] -ов'і, ор. -овйу, м. (ў) кроув'і Орфоепічний словник української мови
- кров — -і, ж. 1》 Червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій кровоносній системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. Замовляти кров. Стікати кров'ю. Зараження крові. 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кров — КРОВ, і, ж. 1. Червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій кровоносній системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Т. Словник української мови у 20 томах
- кров — кров: ◊ зака́ження кро́ви → закаження ◊ кров залива́є 1. кривавити (ср, ст): Дивно, що старого Липача не чіпали, може, тому що старий, а може, тому що старий одному такому раз зацідив кельнею по лобі, аж го кров залляла, і був спокій (Тарнавський З.)... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- кров — Кров не вода, а серце не камінь. Не можна проливати людської крові, а також жити без доброти. Людської крови не змиєш. Не проливай людської крові, бо цього ніколи не простять. Кров не вода, проливати шкода. Значіння як і сказано. Приповідки або українсько-народня філософія
- кров — Захований скарб Словник застарілих та маловживаних слів
- кров — Рідка тканина, що циркулює у кровоносній системі хребетних; складається з рідкої плазми і формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів (у ссавців кров'яні пластинки); постачає у тканини кисень, виводить двоокис вуглецю... Універсальний словник-енциклопедія
- кров — (аж) кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави. Фразеологічний словник української мови
- кров — Кров, кро́ви, кро́ві, кро́в’ю, в крові́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кров — КРОВ, і, ж. 1. Червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій кровоносній системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- кров — Кров, -ви ж. Кровь. Довго, довго кров степами текла-червоніла. Шевч. 163 Стали бідні невольники на собі кров забачати. Дума. Не пий води — кров нападе. Радом. у. Кров видно напала. Треба завтра щепія покликати — хай кине кров. Мир. Пов. І. 163. 3) — св. Словник української мови Грінченка