купчиха
КУПЧИ́ХА, и, ж.
1. Жін. до купе́ць.
Пидоря, не дивлячись на її тридцять літ, підхопила собі двадцятилітнього молодця з міських міщан, одкупилася, крамницю завела і незабаром купчихою стала (Мирний, IV, 1955, 31);
Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха заціпила п’ятнадцять (Кобр., Вибр., 1954, 72).
2. Жінка з купецького стану, дружина купця.
Удова-купчиха прийняла її наостанку за хліб та одежу (Мирний, III, 1954, 20);
До вікон влипши, наставляють вуха купці й купчихи, панни й паничі (Бажан, Вибр., 1940, 82).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- купчиха — купчи́ха іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- купчиха — -и, ж. 1》 Жін. до купець. 2》 Жінка з купецького стану, дружина купця. Великий тлумачний словник сучасної мови
- купчиха — КУПЧИ́ХА, и, ж. Жін. до купе́ць 1. Пидоря, не дивлячись на її тридцять літ, підхопила собі двадцятилітнього молодця з міських міщан, одкупилася, крамницю завела і незабаром купчихою стала (Панас Мирний); Тут чекала її ще немила несподіванка... Словник української мови у 20 томах
- купчиха — Купчи́ха, -хи ж. Купчиха. Проти його стояв один купець з молодою купчихою. Левиц. Пов. 55. Словник української мови Грінченка