куток

КУТО́К, тка́, ч.

1. Місце, де сходяться внутрішні сторони предмета;

// Частина приміщення, простір між двома стінками, що сходяться.

Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375);

Вона вже не зважилась більше потикатись у натовп, а пішла в куток межи хлівом і стайнею (Л. Укр., III, 1952, 670);

В кімнаті всі речі були на виду: в кутку стояв рояль з нотами на пульті (Панч, В дорозі, 1959, 73);

// Частина якого-небудь місця, якоїсь площі.

На ласий кусок найдеться куток (Номис, 1864, №. 12011);

Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток [двору]: То зазирне в курник, то дейко до свинок (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50).

Із кутка́ в куто́к ходи́ти (тиня́тися і т. ін.) — ходити в різних напрямках у приміщенні (від хвилювання, з нудьги, неробства, або розмірковуючи над чим-небудь).

У хаті в сутінях ходив [Давид] із кутка в куток, палив цигарку за цигаркою (Головко, І, 1957, 73);

Куто́к (кутки́) о́ка (оче́й, ро́та, у́ст) — місце, де сходяться повіки або губи.

Іншим думи нахилили обважнілі голови, а в декого й скупа сльоза тремтить… перекочується з одного кутка очей до другого (Стельмах, І, 1962, 161);

Біля кутків рота в нього з’явились малопомітні борозни (Чорн., Визвол. земля, 1959, 39).

2. розм. Місце проживання; житло, притулок.

Знов він бачив свій давній куток, Знов дививсь на дружину свою, Обіймав своїх любих діток (Граб., І, 1959, 473);

Танцювали гуляки, що не мали ні рідні, ні кутка, ні родини, нічого, крім вільного неба і вічного бенкетування душі своєї (Довж., І, 1958, 228);

Вона ще не стала кресляркою, не знайшла роботи, не має постійного кутка (Дмит., Розлука, 1957, 285).

Сіме́йний куто́к — місце проживання сім’ї.

— Буду радий, коли ви, що й говорити, неприємну камеру заміняєте на тихий сімейний куток (Збан., Єдина, 1959, 112);

Чужи́й (свій і т. ін.) куто́к — чуже (своє і т. ін.) місце проживання.

Бодай ніхто не діждав в чужім кутку сидіти (Укр.. присл.., 1955, 52);

— Хіба мислимо без нього [колгоспу]?.. Отак, як ви тут, вовкулаками?.. Кожний у свій куток глипає… Ні тобі колбуду, ні тобі зборів!.. (Гончар, III, 1959, 221).

3. Частина якої-небудь території, місцевості, країни і т. ін.

В світі божому нема кутка без горя Не тільки тут, а і по той бік моря (Гл., Вибр., 1951, 77);

Звенигородщина — співучий куток України, в ньому Кирилівка не останнє в цьому село (Вас., II, 1959, 359);

Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни (Довж., І, 1958, 26);

// Певна частина (кінець) села.

[Василь:] Чого на наш куток по воду прийшла? (Кроп., II, 1958, 117);

Ні, не можу далі за лихими сусідами вдержатись на кутку. Хоч зараз спродуйся, пакуйся та й на кубанські степи (Сам., II, 1958, 354);

Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стук. Проїде вулицею хтось (Тич., І, 1957, 83);

// Невелика складова частина чого-небудь.

Лихий і обважнілий, він заглядав у кожний куток господарства, добирався навіть до мисника і печі (Стельмах, І, 1962, 69);

// Сховане від очей, недоступне для спостережень місце; тайник.

Це було весни тієї, Що один про неї спомин Освітляє нам істоту, Огріває нам істоту До найглибшого кутка (Рильський, II, 1960, 200).

Глухи́й куто́к — віддалена місцевість.

Сталося дивне диво: занехаяний та похований наш спів.. перейшов з глухих кутків та широких степів у ясні палати (Мирний, V, 1955, 416).

4. Приміщення, місце (в школі, установі тощо), спеціально відведене для яких-небудь занять і відпочинку.

Один хлопчик сказав, що чорногузика в живому кутку вона, коли чергує, не годує, бо їй страшно (Ів., Вел. очі, 1956, 53).

Черво́ний куто́к див. черво́ний;

Непоча́тий куто́к див. непоча́тий.