латка

ЛА́ТКА, и, ж., мн. латки́, то́к.

1. Шматок тканини або шкіри, яким зашивають дірки в одязі, взутті і т. ін.

На шкарбанах було рясненько латок (Н.-Лев., III, 1956, 370);

— О, вже й подався [Остап]. Хоч би ж був латку дав налатати (Головко, 11,1957,209);

*Образно. Літа, літа, яких тільки латок не накладаєте ви на людську свитку!.. (Довж., Зач. Десна, 1957, 105);

*У порівн. Роздобудь собі п’ятак. Приліпи його, мов латку, В черевик під ліву п’ятку (С. Ол., Вибр., 1959, 146).

◊ У латка́х — полатаний.

Свитина вся була в латках (Котл., І, 1952, 83);

Ла́тка на ла́тці — те саме, що Ла́та на ла́ті ( див. ла́та¹).

[Чоловік:] А у тебе плахта Витерта, подерта.. Латка скрізь на латці… (Олесь, Вибр., 1958, 434);

На ла́тку не годи́тися кому — бути набагато гіршим за кого-небудь.

[Василь:] Що ж сестра Юліана? .. Та ви їй до чобота шкарбуна на латку не годитесь! (Мирний, V, 1955, 104);

Приста́вити (приліпи́ти) ла́тку — сказати кому-небудь щось дошкульне, про когось щось дотепне.

— О, щоб тебе з Денисом! Вже хоч що, а латку й приставить (Кв.-Осн., II, 1956, 417);

На кождого знайде [Гжехоткова], що сказати, кождому приліпить латку (Фр., IV, 1950, 256);

Світи́ти ла́тками — носити старий полатаний одяг.

2. перен., чого і без додатка. Площа, ділянка тощо, яка виразно виділяється з чогось, відрізняється від чого-небудь.

Очі [панка].. числять отари овець і череди худоби, що сям і там здоровенними латками сунеться по стернях та толоках (Фр., VIII, 1952, 78);

На оголеній вітром од снігу латці шосе в шаленому кар’єрі зацокотіли кілька десятків підків (Головко, II, 1957, 570);

Зеленілії окремі латки озимини (Ле, Ю. Кудря, 1956, 81);

// Про маленький клаптик землі.

— Носив би я оце в артілі, а ти в’язала за мною. Дурні ми, дурні! Прив’язалися до своєї латки, мов до пуповиння (Цюпа, Назустріч.., 1958, 448).

3. перен. Невеличка частина якої-небудь поверхні, що відрізняється іншим забарвленням; пляма.

[Бурлака:] Чи не бачив хто, люди добрі, пару моїх волів, полових, а білими латками на спині? (Вас., III, 1960, 438).

4. перен., у знач. присл. ла́тками. Окремими ділянками, частинами.

Рижій, коноплі зеленіють латками (Тесл., З книги життя, 1918, 120);

Зірки спочатку по одній, за хвилину — ніби з пригорщі розсипані, засвічувалися латками, не перемагаючи, а підкреслюючи чорну темряву (Ле, Хмельницький, І, 1957, 15).