лебідь

ЛЕ́БІДЬ, бедя, ч.

1. Великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір’ям.

То не хмару снігів Буйний вітер навів,— Піднімаються лебеді білії (Бор., Тв., 1957, 123);

Чи тільки в казці лебідь умирає Не з криком навісним, а з любим співом?.. (Л. Укр., І, 1951, 192);

Озеро рівне, і чорний лебідь нечутна лине вздовж берега (Смолич, II, 1958, 11);

*У порівн. Майнули перед нею коні, баскі, високі, прудкі, з крутими шиями, як у лебедів (Н.-Лев., І, 1956, 149);

По Славуті пароплави Лебедями попливли (Стельмах, Жито.., 1954, 150);

// Скульптурне зображення цього птаха.

Еллади карта, Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната,— заходьте коли-небудь! (Тич., І, 1957, 164).

2. ч., рідше ж., розм., перен., нар.-поет. Пестливе звертання до чоловіка або жінки.

[Настя:] Боже мій! летять мої соколи, пливуть мої лебеді! (Н.-Лев., II, 1956, 464);

[Тихон:] Не журись, .. моя лебідь: я своєму золотогривому коневі в одно ухо влізу, а в друге вилізу та й стану таким молодцем, що ні в казці сказать, ні пером описать (Вас., III, 1960, 150).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

лебідь

Значення в інших словниках