лико

ЛИ́КО, а, с. Внутрішня частина кори молодих листяних дерев, переважно липи, що легко відокремлюється від стовбура і ділиться на стрічки; лубок (у 1 знач.).

Хома Патика Пішов зимою драти лика, Лубка ж не обідрав І липку зіпсував (Бор., Тв., 1957, 138);

Не багато лика надереш з сухої колоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 465);

*У порівн. — В чоловіка шкура до п’ят затрусилася [від страху] і почала відставати від тіла, наче лико напровесні (Стельмах, Хліб.., 1959, 61);

// Стрічки з такої частини кори дерева, що використовуються для виготовлення різних побутових предметів.

Із лик плетені козубеньки, З якими ходять по опеньки, Були, мов суми, на плечах (Котл., І, 1952, 189);

Свита в поросі біліє, Поясок із лика, Через плечі подорожня Торба невелика (Рудан., Тв., 1956, 73);

Третя [сестричка] держала гарно плетені з лика пантофлі (Фр., IV, 1950, 154);

Давав [ліс] гриби і ягоди, звірину і смолу для човнів, лико для взуття (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25);

// Виріб з такої частини кори.

Виніс він ще з хижі лико з вівсом, щоб посипати шлях, коли рушать коні (Скл., Святослав, 1959, 22).

◊ Во́вче ли́ко див. во́вчий.

◊ Де́рти (наде́рти) ли́ко (ли́ка) з кого і без додатка:

а) тяжко карати кого-небудь; бити когось.

[Рогач:] Парубоцтво, ходіть битися чи боротись!.. Може, є цікавий повчитись, як лика деруть, — з’явись! (Кроп., V, 1959, 167);

— Був би ти, діду, молодшим — я надрав би з тебе лика! — костеніє злоба на синьому виду [Пілговського] (Стельмах, І, 1962, 432);

— Карпо.. отаборився із ручним кулеметом, так що дивіться, щоб із ваших хлопців лика не надер (Тют., Вир, 1964, 383);

б) грабувати кого-небудь.

Благослови, владико, дерти з бідного лико! (Укр.. присл.., 1955, 23);

[Денис:] А коли з мене Дорохвей чи Тіпка дере лика, то я йому за те мушу добро робити? (Кроп., II, 1958, 459);

Лик [ли́ка] не в’я́же хто — про дуже п’яну людину, що не може зв’язно говорити.

[Сестра Мархва:] Гляньте, що завів п’яний Гарасим. Нализався, що й лик не в’яже (Мирний, V, 1955, 78);

Не ли́ком (не з ли́ка) ши́тий — про людину, яка має певні здібності, знання, вміє поводитися належним чином і т. ін.

Та й вона — не ликом шита, має розум, зна, коли й до чого треба мовить слово (Мур., Багаття, 1940, 57);

— І ми не з лика шиті, пізнаємо, звідки вітер, — тупнув Литка (Епік, Тв., 1958, 63).