1. Словник української мови в 11 томах

личити

ЛИ́ЧИТИ, ить, недок.

1. кому, чому. Гармонувати з зовнішністю; бути до лиця.

[Пані:] Ніяк не личить оте чернече убрання веселій панні Ромці (Вас., III, 1960, 477);

Коли вийшов на сцену Василь, Яринка відразу його впізнала. Хлопцеві страшенно личили приклеєні молоді чорні вуса (Донч., IV, 1957, 178).

2. кому, чому і без додатка. Відповідати установленим правилам, звичаям, певному становищу і т. ін.

Ми б хотіли тут в сій справі Скілька слів до вас сказати, Та співцям співати личить, Отже, ми почнем співати (Л. Укр., І, 1951, 376);

Говорив [Діденко] небагато — багатомовність, звичайно, зараз не личила йому (Головко, II, 1957, 486)

◊ Як ли́чить — добре, достойно і т. ін.

Від ранку й до ранку — стук, грюк, хлюпанина.. Треба як личить стрінути дорогих гостей! (Мирний, III, 1954, 255).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. личити — (гармонувати з чимось) пасувати, підходити// бути до лиця. Словник синонімів Полюги
  2. личити — ли́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. личити — неос, (кому) пасувати, г. лицювати; (бути пристойним — ще) випадати, приставати, годитися, подобати. Словник синонімів Караванського
  4. личити — [личиетие] -чиет' Орфоепічний словник української мови
  5. личити — -ить, недок. 1》 кому, чому. Гармонувати з зовнішністю; бути до лиця. 2》 кому, чому і без додатка. Відповідати установленим правилам, звичаям, певному становищу і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. личити — ЛИ́ЧИТИ, ить, недок. 1. кому, чому. Гармоніювати із зовнішністю; бути до лиця. До зблідлого личка, чорного волосу і темних очей так їй личили запашні фіалочки, закрашені червоними трав'яночками!... Словник української мови у 20 томах
  7. личити — як ли́чить. Відповідно до звичаю, певного становища і т. ін.; достойно, добре. Від ранку й до ранку — стук, грюк.. Треба як личить стрінути дорогих гостей! (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  8. личити — ВА́РТО присудк. сл. (про доцільність, доречність якоїсь дії тощо), ВАРТ, ДОРЕ́ЧНО, ДОЦІ́ЛЬНО, ЛИ́ЧИТЬ, ГОДИ́ТЬСЯ, НЕ ВА́ДИТЬ, НЕ ЗАВА́ДИТЬ, ГО́ЖЕ, НЕ ЗА́ЙВО (НЕ ЗА́ЙВЕ), НЕ ЗАЙВИНА́, НЕ ШКО́ДИТЬ. Словник синонімів української мови
  9. личити — Ли́чити, -чить кому Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. личити — Ли́чити, -чить гл. безл. 1) Приличествовать, слѣдовать. Підпережись, як личить у поході. К. Іов. 84. 2) Быть къ лицу, идти. Ці бинди їй дуже личать. Подольск. г. Словник української мови Грінченка