лоскотати

ЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок.

1. перех.і неперех. М’якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом.

Повалила [Настя] Соню на гичку й почала лоскотати (Вас., II, 1959, 197);

Якщо лоскотати долоню дитини, то вже в перші місяці життя вона відповідає тим, що затискує її (Шк. гігієна, 1954, 60);

У страшенній тривозі почав Тоньо трясти братом,.. пробував лоскотати попід пахи (Фр., III, 1950, 13);

Петруня гребе веслами. Наталя йому заважає — очеретовою квіткою лоскоче по його обличчю (Вас., III, 1960, 347);

Я нахилився до неї. Її волосся лоскотало мені вухо (Ю. Янов., II, 1958, 43);

// Такими дотиками протягом тривалого часу викликати нервову реакцію (про дії русалок).

І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й — ну з нею гратись. Радісінькі, що піймали. Грались, лоскотали, Поки в вершу не запхали… (Шевч., І, 1963, 359);

// що, в чому. Викликати легке подразнення у носі, горлі тощо.

Чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці (Н.-Лев., І, 1956, 119);

Дух свіжої линини лоскотав ніздрі, спирав віддих (Коцюб., II, 1955, 22);

// безос.

Било в ніс солоною рибою, лоскотало горло пахощами яблук (Збан., Сеспель, 1961, 164).

◊ Аж у но́ги лоско́че — дуже хочеться чого-небудь.

— Так якось кортить побачити людей у щастю.. Ну, кортить, аж у ноги лоскоче (Козл., Мандрівники, 1946, 63).

2. перех., перен. Приємно збуджувати, тішити.

Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце, пестили душу (Мирний, IV, 1955, 119);

Каргат знав слабість свого учителя до перебільшень, та пророкування приємно лоскотали його самолюбство (Шовк., Інженери, 1956, 285).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лоскотати — лоскота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лоскотати — Лоскота́ти, лоскоті́ти. Гуркотіти, шуміти. До самого рана мучив мене сон, що я десь стою під лотоками, вода шумить по колесах, а в млині питель лоскотить, що аж вухах сверлує (І. Матієв, Б., 1895, 15, 2) // пол. łoskotać — гуркотіти, шуміти. Українська літературна мова на Буковині
  3. лоскотати — д. лискотати; (нерви) збуджувати, (самолюбство) тішити, підігрівати. Словник синонімів Караванського
  4. лоскотати — -очу, -очеш, недок. 1》 перех. і неперех. М'якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом. || Такими дотиками протягом тривалого часу викликати нервову реакцію (про дії русалок). || що, в чому. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лоскотати — ЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок. 1. кого, що і без прям. дод. М'якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом. У страшенній тривозі почав Тоньо трясти братом, .. пробував лоскотати попід пахи (І. Словник української мови у 20 томах
  6. лоскотати — аж у но́ги лоско́че, перев. зі сл. хо́четься, корти́ть і т. ін. Уживається для підсилення зазначених слів; дуже, надзвичайно. — Знаєш, так якось кортить побачити людей у щастю (у щасті), що й сказати не вмію. Слово честі, не вмію. Фразеологічний словник української мови
  7. лоскотати — ЛОСКОТА́ТИ (дотиками до шкіри виклика́ти легке нервове збудження), СКОБОТА́ТИ діал. — Док.: полоскота́ти. Наближує пальці ті до дитинки і лоскоче його під ручками, воно сміється (П. Чубинський); Негідницю колька коле, а в язик скобоче, Та що мене любко любить, а її не хоче (коломийка). Словник синонімів української мови
  8. лоскотати — Лоскота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. лоскотати — Лоскота́ти, -чу́, -чеш гл. Щекотать. Наближує пальці ті до дитинки і лоскоче його під ручками, — воно сміється. Чуб. III. 84. Словник української мови Грінченка