лоскотати

ЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок.

1. кого, що і без прям. дод. М'якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом.

У страшенній тривозі почав Тоньо трясти братом, .. пробував лоскотати попід пахи (І. Франко);

Петруня гребе веслами. Наталя йому заважає – очеретовою квіткою лоскоче по його обличчю (С. Васильченко);

Микола за такий жарт зімняв [зім'яв] співредактора, повалив на канапу й став лоскотать, від чого Сріблюк заверещав і забив ногами, як в припадку (В. Винниченко);

А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз: – Насмієшся ти хоч раз!.. – Став царя він лоскотати, І Плаксій став реготати (В. Симоненко);

// Такими дотиками протягом тривалого часу викликати нервову реакцію (про дії русалок).

І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата – Та до неї, ухопили, Та й – ну з нею гратись. Радісінькі, що піймали. Грались, лоскотали, Поки в вершу не запхали... (Т. Шевченко);

Довкола них [гостей] із реготом кружляли русалки, жартівливо лоскочучи та заплітаючись довкола ніг (Ю. Винничук);

// що, в чому. Викликати легке подразнення в носі, горлі і т. ін.

Чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці (І. Нечуй-Левицький);

Дух свіжої линини лоскотав ніздрі, спирав віддих (М. Коцюбинський);

Я вловлюю, як пахне мокрою землею, як у носі і в горлі лоскоче духом вербового пуху, недавно одлетілим дощем (Є. Гуцало);

Каюта була в чорта в зубах. Десь, певне, під камбузом, чи що, бо лоскотали в носі запахи смаженого (П. Загребельний);

// безос.

Било в ніс солоною рибою, лоскотало горло пахощами яблук (Ю. Збанацький).

2. що, перен. Приємно збуджувати, тішити.

Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце, пестили душу (Панас Мирний);

Нез'ясовне почуття несміливою паростю пробивалося в серці Васі, лоскотало в грудях (О. Бердник);

Лаврінові ще ніколи не пахнув так цвіт. Й не лоскотав так серце дівочий сміх (Ю. Мушкетик).

◇ (1) Аж у но́ги лоско́че, перев. зі сл. хочеться, кортить і т. ін. – уживається для підсилення зазначених слів; дуже, надзвичайно.

– Знаєш, так якось кортить побачити людей у щастю [у щасті], що й сказати не вмію. Слово честі, не вмію. Ну, кортить, аж у ноги лоскоче (П. Козланюк);

(2) Лоскота́ти не́рви (рідше ду́шу, се́рце і т. ін.) кому, чим – впливати, діяти на кого-небудь; бентежити, хвилювати і т. ін. когось.

Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце (Панас Мирний);

Мода – це умовна, дуже умовна красивість – чи потворність, яка лоскоче нерви тим, кому такого лоскоту хочеться (М. Рильський);

Хрести на кладовищі видовжувалися аж до пасмурних хмар на обрії і лоскотали душу страшком (В. Дрозд);

Він любив себе. І йому дуже хотілося ще й ще почути слова, які так приємно лоскотали душу (О. Чорногуз);

(3) Лоскота́ти о́чі чиї – привертати до себе увагу; дивувати або дратувати своїм виглядом.

Страшне й прокляте [Чіпчине дворище], стало воно тепер навдивовижу всім людям, лоскотало їх заздрі очі (Панас Мирний);

(4) Лоскота́ти п'я́ти кому, чим – задобрювати, улещувати кого-небудь.

Він звик, щоб .. п'яти йому лоскотали віршиками, щоб бавили йому ніжний зір тихими линялими фарбочками? (В. Винниченко).