лукавий

ЛУКА́ВИЙ, а, е.

1. Здатний на різні хитрощі або жарти.

Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Котл., І, 1952, 286);

Це був уже не той лукавий, дещо полохливий подоляк, який при наближенні месершмітів впивався зубами в землю і молив невідому силу: — Пронеси! (Гончар, III, 1959, 201);

// Власт. людині з такою вдачею.

Очі наші стрічаються знову і знову, я в них читаю лукаву цікавість (Коцюб., II, 1955, 270);

В народному характері.. особливо ваблять такі риси, як повна віддача душевних сил загальній справі, життєлюбство, веселий і лукавий гумор (Про багатство л-ри, 1959, 232);

// Сповнений добродушних хитрощів; грайливий (про очі, погляд і т. ін.).

Підморгнув [Чугайстир] до Івана лукавим оком і обізвався: — Може б, ти трошки пішов зо мною у танець? (Коцюб., II, 1955, 348);

Побачили б ви тоді його променисті великі сірі очі з весело-лукавими чоловічками, його чарівну посмішку (Вишня, II, 1956, 406);

Боженко навіть не глянув на карту і відвернувся, почуваючи, що всі лукаві погляди звернені на нього (Довж., І, 1958, 169);

Тут [у віршах Рильського] .. дівоча лукава посмішка чарує (Мал., Думки.., 1959, 13).

2. Здатний на нещирість, брехню; єхидний.

Лукавий чоловік в очі світить, а поза очі душу тягне (Укр.. присл.., 1955, 151);

Росли брати, зростали, та не були друзями.. Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Коцюб., І, 1955, 103);

— Нащо ви отцю Христофору думки відкриваєте? Він людина лукава, кар’єрист (Довж., І, 1958, 423);

// Який таїть у собі нещирість, брехню, єхидність.

Червоні кролячі очі видавали лукаву душу, єхидні заміри (Мирний, III, 1954, 75);

Там і папа, і пан, і барон, розливаючи фрази лукаві, капіталу розхитаний трон підпирають терором кривавим (Сос., І, 1957, 495);

— Ох, у цього Жежері слова ласкаві, та думки лукаві (Речм., Весн. грози, 1961, 44).

3. Який має злі, ворожі наміри; підступний.

Троянці в кріпості сидять. Забилися, мов миші в нору, Лукаву кішку як уздрять (Котл., І, 1952, 230);

Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві (Шевч., II, 1963, 10);

Підлий і лукавий ворог напав на нашу Батьківщину (Багмут, Опов., 1959, 29);

// Який є результатом підступності.

Мені господь пристанище, Заступником буде І воздасть їм [лукавим] за діла їх Кроваві, лукаві (Шевч., І, 1951, 345).

4. заст. Грішний, нечестивий.

[Маруся:] Я знемогла від гріха, лукаві помисли збивають мене з прямої стежки (Мирний, V, 1955, 99);

[Єпископ:] Лукавий рабе! Знаєш, які то видива тебе морочать? То навождення злого духа! (Л. Укр., II, 1951, 498);

// Уживається як лайливе слово. О боже наш милосердний!

О царю поганий, Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий! Що ти зробив з козаками? (Шевч., І, 1963, 248);

Вивіз мене, лукавий син, неначе на сміх людям (Н.-Лев., II, 1956, 24);

— Іди вже, іч, лукаве, — заметушилася Орися, підпихаючи телятко, яке раптом затялося і не хотіло переступати порога (Тют., Вир, 1964, 508);

// у знач. ім. лука́вий, вого.

, ч. Біс, диявол. Ні богові свічка, ні лукавому дудка (Номис, 1864, № 6558);

[Марта:] Од лукавого хрест маю, а од лихого чоловіка чумацька люшня лежить у возі (Вас., III, 1960, 109);

— Я не знаю, що мелю, плутає лукавий (Сос., І, 1957, 369).

◊ Від лука́вого — про те, що суперечить певним канонам, нормам і т. ін.

— Не люблю, як ти з книжок почнеш верзти всячину. То вже від лукавого, оті книги (Гр., II, 1963, 336);

— Ну, що ж, коли продовжити ваш образ, то політика в нього, може, й від лукавого, але ж яка божа іскра сяє в багатьох його творах! (Стельмах, II, 1962, 53).