люблячий

ЛЮ́БЛЯЧИЙ, а, е.

Який любить кого-небудь. Мати.. добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить (Коцюб., III, 1956, 286);

Бігли до нього батько-мати, дід, баба, сестри.. Вони схилилися до нього всі, добрі, люблячі (Довж., І, 1958, 287);

В його словах відчувалася поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки (Тют., Вир, 1964, 108);

// Сповнений любові до кого-небудь.

Поглянула вона на знівеченого її словами Чіпку, ..й жаль пройняв любляче дівоче серце (Мирний, І, 1949, 344);

Душа її, любляча й неспокійна, тягнулася до нього, Прохора (Шиян, Баланда, 1957, 75);

Кожного ранку він зустрічатиме від печі Оксанині очі. Люблячі очі, що зблякнуть й охолонуть з роками (Мушк., Серце.., 1962, 128).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me