любо
ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно.
Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Кв.-Осн., II, 1956, 335);
Сонце.. любо світило і обдавало їх своїм світом (Мирний, І, 1954, 166);
Як він любо говорить! (Речм., Твій побратим, 1962, 99);
// у знач. присудк. сл.
У хаті в нас любо, мило! (Вовчок, І, 1955, 238);
Мені так любо, любо стало. Неначе в бога (Шевч., II, 1963, 38);
Жалко і весело! сльози і сміх! Зелено, любо, і сіється сніг… (Олесь, Вибр., 1958, 209);
Матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Головко, II, 1957, 210);
//
Ласкаво, з любов’ю. Дивиться так-то вже любо, так-то вже ласкаво жалує! (Вовчок, І, 1955, 144);
Не дві ночі карі очі Любо цілувала (Шевч., І, 1963, 22);
Дітки веселенько та любо зазирають у вічі своєму татусеві (Л. Янов., І, 1959, 31).
Лю́бо-до́рого; Лю́бо-ми́ло — дуже, надзвичайно добре.
Б’є він ворога — Любо-дорого, Визволяє з неволі свій край (Піде., Загули.., 1960, 82).
Значення в інших словниках
- любо — Ніжно, приємно, мило, люб'язно, ласкаво, гарно. Словник синонімів Полюги
- любо — лю́бо прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- любо — присл. Приємно, гарно. || у знач. присудк. сл. || Ласкаво, з любов'ю. Любо-мило — дуже, надзвичайно добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
- любо — ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Г. Квітка-Основ'яненко); Ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло (Т. Словник української мови у 20 томах
- любо — ле́гко (лю́бо, ве́село і т. ін.) на душі́ (на се́рці) кому, у кого і без додатка. Приємно, спокійно, радісно комусь. Софії так легко, так весело на душі… (Леся Українка); Чого воно любо так стає на душі, легко на серці... Фразеологічний словник української мови
- любо — ЛЮ́БО присл. (ніжно, з любов'ю), МИ́ЛО, ЛЮБ'Я́ЗНО, ЛАСКА́ВО, ЛЮБЕ́НЬКО. Семен був ставний парубок, і не раз йому любо посміхалась Ярина (П. Панч); Тільки-но говорив любо та мило і враз кинувся, як із ланцюга. Словник синонімів української мови