1. Словник синонімів української мови

любо

ЛЮ́БО присл. (ніжно, з любов'ю), МИ́ЛО, ЛЮБ'Я́ЗНО, ЛАСКА́ВО, ЛЮБЕ́НЬКО. Семен був ставний парубок, і не раз йому любо посміхалась Ярина (П. Панч); Тільки-но говорив любо та мило і враз кинувся, як із ланцюга. Дивний світ, химерний світ, і люди на ньому чудернацькі! — філософствував.. Кузь (Григорій Тютюнник); Юнак мовчки кивнув головою і люб'язно поглянув на Гриця (О. Досвітній); Він уклонився, приступив до неї й привітався так ласкаво й щиро, неначе знав її з давніх-давен (І. Нечуй-Левицький); — Здоров був, давній знайомий! — мовила вона до його, любенько всміхаючись (Панас Мирний).

ЛЮ́БО присудк. сл., ПРИЄ́МНО, ВТІ́ШНО, ГА́РНО, ГО́ЖЕ. І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи.. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї (Т. Шевченко); Йому приємно, що костюм, безперечно, викликав щире захоплення в його друга (О. Донченко); Як нам втішно в обіймах у нього (тата) (В. Бичко); (Іван:) Ось я бачу — дівчата не всі тут, се не гарно! (С. Васильченко); — Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже (І. Котляревський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. любо — Ніжно, приємно, мило, люб'язно, ласкаво, гарно. Словник синонімів Полюги
  2. любо — лю́бо прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. любо — присл. Приємно, гарно. || у знач. присудк. сл. || Ласкаво, з любов'ю. Любо-мило — дуже, надзвичайно добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. любо — ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Г. Квітка-Основ'яненко); Ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. любо — ле́гко (лю́бо, ве́село і т. ін.) на душі́ (на се́рці) кому, у кого і без додатка. Приємно, спокійно, радісно комусь. Софії так легко, так весело на душі… (Леся Українка); Чого воно любо так стає на душі, легко на серці... Фразеологічний словник української мови
  6. любо — ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Кв.-Осн., II, 1956, 335); Сонце.. любо світило і обдавало їх своїм світом (Мирний, І, 1954, 166); Як він любо говорить! (Речм., Твій побратим, 1962, 99); // у знач. Словник української мови в 11 томах