любо

Значення в інших словниках

1. любо — лю́бо прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
2. любо — присл. Приємно, гарно. || у знач. присудк. сл. || Ласкаво, з любов'ю. Любо-мило — дуже, надзвичайно добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. любо — ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Г. Квітка-Основ'яненко); Ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло (Т. Словник української мови у 20 томах
4. любо — ле́гко (лю́бо, ве́село і т. ін.) на душі́ (на се́рці) кому, у кого і без додатка. Приємно, спокійно, радісно комусь. Софії так легко, так весело на душі… (Леся Українка); Чого воно любо так стає на душі, легко на серці... Фразеологічний словник української мови
5. любо — ЛЮ́БО присл. (ніжно, з любов'ю), МИ́ЛО, ЛЮБ'Я́ЗНО, ЛАСКА́ВО, ЛЮБЕ́НЬКО. Семен був ставний парубок, і не раз йому любо посміхалась Ярина (П. Панч); Тільки-но говорив любо та мило і враз кинувся, як із ланцюга. Словник синонімів української мови
6. любо — ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Кв.-Осн., II, 1956, 335); Сонце.. любо світило і обдавало їх своїм світом (Мирний, І, 1954, 166); Як він любо говорить! (Речм., Твій побратим, 1962, 99); // у знач. Словник української мови в 11 томах