любов

ЛЮБО́В, і, ж.

1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання (у 1 знач.).

— Ізольдо! Ох, Ізольдо! Прийми любов мою! (Л. Укр., І, 1957, 410);

Не бійся смутку, що пливе З великої любові, Ні вітру, що у серці рве Всі струни співакові (Рильський, III, 1961, 56);

Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров (Фр., XIII, 1954, 143);

В муках любові стою край вікна (Сос., І, 1957, 200);

*Образно. В осінню ніч сорок першого року прощання лунали над Дніпром.. Розлучалась любов з любов’ю, надія з надією, прощалось нездійсненне заміжжя (Довж., І, 1958, 280);

*У порівн. І в дійсність радісну, як юність і любов, Він [комсомол] учнем Партії коханим увійшов (Рильський, III, 1961, 28);

// перен. Той, кого люблять (у 2 знач.).

Вона [Маня], та колишня моя любов, зірвала заручини (Коб., III, 1956, 96);

З колодниками гнали його [поета] по етапу, а за ним пішла і його любов — його дівчина (Стельмах, І, 1962, 458);

// Стосунки між чоловіком і жінкою, викликані сердечною прихильністю.

— Творіть дітей, молоді. Були ви щедрі на бойовий труд, будьте щедрі й на любов, на крики народжень (Довж., І, 1958, 335);

// розм. Інтимні стосунки з особою іншої статі.

Щоб з вдовами не женихався [Еней], Над мертвими не наглумлявся, Жінок любов’ю не морив (Котл., І, 1952, 145);

Над вулицею десь біля бульварів, лякаючи поодиноких мисливців за любов’ю, проходить пісня (Ю. Янов., II, 1958, 61).

[Не] до любо́ві — [не] подобається, [не] любий.

— Мені бог уже послав такого, що й до любові, й до пари (Вовчок, І, 1955, 24);

Батько мій закохався в моїй матері і взяв її, як казав не раз: "в одній льолі та до любові" (Збірник про Кроп., 1955, 12);

— Я з нею не можу жити… вона мені не до любові… (Коцюб., І, 1955, 37).

◊ Закру́чувати (закрути́ти) любов див. закру́чувати.

2. Почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-, чого-небудь.

І іменем твойого сина, Твоєї скорбної дитини, Любов і правду рознесли [святії] По всьому світу (Шевч., II, 1953, 323);

Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу (Коцюб., І, 1955, 169);

— Не лише, каже, зненависть, а насамперед любов рухає наші армії вперед. Гаряча братерська любов до всіх трудящих людей на землі (Гончар, III, 1959, 444);

Прекрасна Ольго! Духу не вгаси, Як не вгашала ти ніколи! Стрічная тобі любов од нас! (Тич., II, 1957, 46);

// Глибока повага, шанобливе ставлення до людини.

Коли вийшли на сцену зовсім юні мічурінці-комсомольці й піонери в піонерських галстуках — і повернули йому [І. В. Мічуріну], своєму дідусеві, з любов’ю його яблука.. — він тихо заплакав (Довж., І, 1958, 499);

// Глибока приязнь, викликана родинними зв’язками.

Не сила держить Уляну на ногах, не здоров’я.., а держить її серце, матерня гаряча любов (Мирний, І, 1954, 302);

Перед ним постають оченята доньки й синка, сповнені найвищої любові і принади до матері (Досв., Вибр., 1959, 269);

З любов’ю дивиться на доньку Мирон (Стельмах, II, 1962, 72);

// перен. Той, кого люблять (у 1 знач.).

І син Алкід, твоя дитина, Єдиная твоя родина, Любов, єдиная твоя, Гниє в неволі, в кайданах (Шевч., II, 1953, 270).

3. до чого. Інтерес до чого-небудь.

— А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (Стельмах, І, 1962, 255);

// Внутрішній, духовний потяг до чого-небудь.

Любов до літератури у мене розвинулась доволі рано (Коцюб., III, 1956, 233);

Я був весь в полоні любові до чудесного Далекого Сходу і сценарій писав з великим натхненням (Довж., І, 1958, 26);

// Пристрасть до чого-небудь.

Батько знову забував, що його за любов товктися між кіньми і скажена мчати верхи люди беззлобно охрестили рудим дідьком (Стельмах, І, 1962, 69).