лялька

ЛЯ́ЛЬКА, и, ж.

1. Дитяча іграшка у вигляді фігурки людини.

Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! (Щог., Поезії, 1958, 333);

В кімнаті скромній, де колись Таємні збори відбувались, Ляльки й ведмедики зійшлись І малюки розташувались (Рильський, III, 1961, 42);

*У порівн. Юрко одразу ж, просовуючи руки в сніг, схопив дівчину в оберемок, труснув нею, мов лялькою, підвів на ноги, всю білу і розпатлану (Стельмах, І, 1962, 62);

// Макет фігури якої-небудь істоти, зроблений з будь-якого матеріалу.

Згодом замість дівчини топили ляльку, а люди купалися у річці (Іст. СРСР, 1956, 35);

Маленький кучерявий хлопчик несе повний квіток кошичок, а в ньому лежить гола дитинка — Христос (лялька) (Коцюб., III, 1956, 412);

// Макет фігури людини або тварини для театральних вистав.

Львівський театр ляльок переступив поріг зрілості (Мист., 2, 1966, 15);

*У порівн. — Крутить нами старшина, як ляльками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 80).

Як ля́лька — про когось або щось гарне, привабливе.

Матері повбирали своїх дочок, як ляльок — кожна сподівалась залучити женихів для дочок (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 139);

Острівок у парку, як ляльку, впорядковоно (Ле, Міжгір’я, 1953, 265).

◊ Гра́ти (гра́тися) в ляльки́ з ким — робити щось несерйозно, нещиро.

Мені здалось, що редакція грає в ляльки з народом (Л. Укр., V, 1956, 107).

2. перен. Безвольна людина або людина, якою розважаються.

— Йолопка! — Лялька в руках Плетенецького, — просичав один (Тулуб, Людолови, І, 1957, 311);

Хіба вона прийшла сюди, щоб стати комусь лялькою і розвагою! (Гончар, III, 1959, 195);

// Те саме, що маріоне́тка 2.

— Вернуться часи необмеженої влади панів у державі, ..а король стане лялькою в руках панів (Оп., Іду.., 1958, 640).

3. розм. Те саме, що ля́ля 1.

Понаїздили до хазяїна гості, приїхали й куми і понавозили всяких гостинців ляльці та мамці (Л. Янов., І, 1959, 46);

— Ти вже прокинувся, синочку? А я тобі ляльку привела, дівчинку. Он бач, яка! (Довж., Зач. Десна, 1957, 473).