манити
МАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, недок., перех.
1. чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін.
— Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її [Галю] і бровами і головою Власов (Мирний, IV, 1955, 130);
Вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе (Вас., І, 1959, 60);
// Вабити (принадою).
Всі доярки по черзі.. випробували різні підходи до корови, манили всіма принадами, щедро розсипали перед нею найпривітніші слова (Вол., Місячне срібло, 1961, 260).
2. перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати.
Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його (Н.-Лев., II, 1956, 267);
Свіжість трави манила здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Кобр., Вибр., 1954, 156);
Нас манила романтика грандіозних проектів (Гур., Друзі.., 1959, 238);
// Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь.
Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням, Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш! (Фр., XIII, 1954, 304);
Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі… (Рильський, І, 1960, 114);
Манила [річка] нас спуститись вниз, Холодної води набрати (Шер., Дорога.., 1957, 26);
// безос.
Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле (Мирний, IV, 1955, 213);
// Захоплювати (думки, уяву).
Над Федоровою головою — безодня всесвіту, що одвіку манить людські думки (Мушк., Серце.., 1962, 199).
◊ Мани́ти о́чі — притягати погляд.
Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (Н.-Лев., II, 1956, 386).
3. чим і без додатка, рідко. Вводити в оману.
[Xаритина:] Я манила себе надіями, хотіла сама йому признатися, дурна, дурна… (К.-Карий, І, 1960, 227);
Летить подорожній до того гаю в пекучому степу, а гай далі тікає.. Отак і манить, водить мара по розпеченій, потрісканій землі (Кучер, Прощай.., 1957, 19).
Значення в інших словниках
- манити — мани́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- манити — ВАБИТИ, надити, приваблювати, заманювати, зваблювати, спокушати; (рукою) кликати, звати, підкликати. Словник синонімів Караванського
- манити — див. вабити; кликати; прихиляти Словник синонімів Вусика
- манити — маню, маниш, недок., перех. 1》 чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. || Вабити (принадою). 2》 перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- манити — 1. див. заманювати, підманювати, приманювати 2. це марити Словник чужослів Павло Штепа
- манити — МАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, недок., кого, що. 1. чим і без дод. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. – Ось ідіть сюди. Словник української мови у 20 томах
- манити — Мани собаку маючи кияку. Май справу з лихими людьми лише тоді, якщо можеш захиститися від них. Манить, як кота мишею. Коли хочуть чимось привабити і багато обіцяють. Приповідки або українсько-народня філософія
- манити — мани́ти (до се́бе) о́чі чиї, кого, чим і без додатка. 1. Приваблювати своїм виглядом, красою, свіжістю і т. ін. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (І. Нечуй-Левицький). Фразеологічний словник української мови
- манити — ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ... Словник синонімів української мови
- манити — Мани́ти, маню́, ма́ниш, -нить, -нять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- манити — Манити, -ню́, -ниш гл. 1) Манить, заманивать, завлекать. Манить, як кота мишею. Ном. № 3100. Молода дівчина неначе манила до себе молодого хлопця з другого човна. Левиц. І. 2) Обманывать. Привела сина додому та й не довго втішалась. Словник української мови Грінченка