мерзенний

МЕРЗЕ́ННИЙ, а, е.

1. Який викликав огиду, відразу; гидкий (у 1 знач.), відворотний (у 1 знач.).

Так лаяти Болото почала [Верша]: — …Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні (Греб., І, 1957, 53);

Жовта пінява рідина, тепла й мерзенна, ллється з пляшки на стіл (Мик., II, 1957, 70);

— Як тобі не соромно! — обурилась Глашка. — Як у тебе язик повернувся сказати таке мерзенне слово! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 144);

*Образно. Ця рада [Центральна] чим далі більше розкриває своє мерзенне обличчя й стає одним із головних центрів всеросійської контрреволюції (Скл., Легенд., начдив, 1957, 24).

2. Підлий, негідний своїми вчинками, поведінкою (про людину).

У ляхів кишені Потрусили та й потягли Карати мерзенних у Лисинку (Шевч., І, 1951, 122);

Ленін з гнівом і презирством затаврував Каменєва і Зінов’єва як зрадників і зажадав виключення з партії цих мерзенних пособників контрреволюції (Біогр. Леніна, 1955, 180);

Вона [дружба] грунтується на високих засадах інтернаціоналізму, перед якими никнуть і зникнуть мерзенні вороги народу (Рильський, III, 1956, 46);

// Підлий, негідний (про вчинки, дії такої людини).

В поемі "Єретик", присвяченій діяльності великого чеського патріота Яна Гуса, Шевченко таврує церковних володарів, що творять мерзенні діла (Ком. Укр., 1, 1964, 80);

Вибачте, я хотів помститись за двійку, це — мерзенний вчинок (Донч., V, 1957, 451);

// Уживається як лайливе слово.

— Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад (Котл., І, 1952, 245);

— Горілки! Меду! Де отаман? Громада? Соцький? Препогане, Мерзенне, мерзле парубоцтво, Ходіте биться! (Шевч., II, 1953, 80).