мислити

МИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок.

1. неперех. Міркувати, зіставляючи явища об’єктивної дійсності і роблячи висновки.

Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився (Граб., І, 1959, 206);

Нові люди мислять по-новому, мислять державними масштабами (Рильський, III, 1956, 47);

Художник мислить образами, він показує істину (Талант.., 1958, 50).

2. неперех., розм. Те саме, що ду́мати 2.

— Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!.. (Коцюб., І, 1955, 114);

— Про що, скажи, ти мислиш, воєводо? — Озвався князь (Бажан, Роки, 1957, 228);

// з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь.

Ніхто й не мислив спати; про вечерю теж не було гадки (Коцюб., І, 1955, 123);

— Кажуть про нас, дорогі мому серцю брати, що ви невдячні і неретельні: взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите (Мак., Вибр., 1956, 229).

3. перех. Уявляти собі кого-, що-небудь.

Салтиков мислив соціальний роман, як роман народний не лише в розумінні зображення народного життя, а й в розумінні аспекту зображення, ідеалів письменника (Рад. літ-во, 8, 1965, 53);

Маяковський казав, що не мислить себе поза партією, хоч і не носить партійного квитка (Рильський, III, 1956, 373);

— Ну, скажіть нам, діду Харитоне Кононовичу, як ви собі мислите комуну? (Ю. Янов., II, 1954, 160).

◊ Ми́слити добро́ (добра́) кому — бажати щось добре кому-небудь; прагнути зробити щось добре комусь.

[Степан Демидович:] Люди тямущі радять мені писати, а ти, хоч і дочка мені, не мислиш батькові добра (Сам., II, 1958, 134);

— Думаєш, добра тобі мислять отакі типи? (Гончар, III, 1959, 301);

Ми́слити зло (ли́хо) кому — бажати кому-небудь щось недобре; намагатися шкодити комусь;

Не ми́слити зла (ли́ха) кому — не бажати чогось недоброго кому-небудь, не прагнути шкодити комусь.

Свій своєму лиха не мислить (Номис, 1864, № 9443);

— Ви знаєте, що ми близькі сусіди, що я вам не ворог, зла не мислю ні вам, ні вашим дітям (Н.-Лев., І, 1956, 134).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мислити — ми́слити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мислити — Думати, міркувати, розмірковувати, (глибоко) аналізувати; (мати намір) збиратися; Б. З. бажати; Р. уявляти; п-к Словник синонімів Караванського
  3. мислити — див. думати Словник синонімів Вусика
  4. мислити — [мислиетие] -с'л'у, -лиеш; нак. -лие, -с'л'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. мислити — -лю, -лиш, недок. 1》 неперех. Міркувати, зіставляючи явища об'єктивної дійсності й роблячи висновки. 2》 неперех., розм. Те саме, що думати 2). || з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. 3》 перех. Уявляти собі кого-, що-небудь. Мислити добро. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. мислити — Думати, видумувати, видумати, повидумувати, додумуватися, додуматися, задумувати, задумати, надумувати, надумати, обдумувати, обдумати, передумувати, передумати, подумати, продумувати, продумати, роздумувати, роздумати, удумуватися, удуматися, гадати... Словник чужослів Павло Штепа
  7. мислити — МИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок. 1. Міркувати, зіставляючи явища дійсності і роблячи висновки. Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився (П. Грабовський); Нові люди мислять по-новому, мислять державними масштабами (М. Словник української мови у 20 томах
  8. мислити — ми́слити думати, вважати (ст): Я ни Фуцька, жи за пуліцая вийшла!... І мисли, жи Бога за ноги злапала, пані пустирункова! (Рудницький) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. мислити — Викинь із мисли, що тебе тисне. Кинь горем об землю, забудь лихо. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. мислити — ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) перев. із спол. що (мати певну думку), ДУ́МАТИ, ГАДА́ТИ, ПОМИШЛЯ́ТИ, ПОКЛАДА́ТИ, МИ́СЛИТИ розм.; ДОПУСКА́ТИ, ПРИПУСКА́ТИ (вважати за можливе). — Док.: поду́мати, поми́слити, покла́сти, допусти́ти, припусти́ти. Словник синонімів української мови
  11. мислити — Ми́слити, ми́слю, ми́слиш, ми́слять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. мислити — Мислити, -лю, -лиш гл. 1) Мыслить, думать. Чоловік мислить, а Бог рядить. Ном. № 82. Я люблю дівчину та й мислю її взяти. Чуб. V. 137. І дерево якусь надію має: хоч зрубане, ще мислить зеленіти. К. Іов. 30. 2) Добра мислити. Доброжелательствовать. Словник української мови Грінченка