монета
МОНЕ́ТА, и, ж.
1. Металевий грошовий знак.
Дмитрик побіг далі, затискуючи в руці мідяну монету (Коцюб., І, 1955, 130);
Він копнув носком черевика, нахилився й підняв монету в три центи (Кол., Терен.., 1959, 375);
*У порівн. У хвилях Дніпра, мов срібні монети, заблискотіли зірки (Дмит., Розлука, 1957, 309).
2. збірн. Металеві гроші.
В кінці Х — на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (Іст. УРСР, І, 1953, 68);
// розм. Взагалі гроші.
[Вольдемар (розв’язно):] Ну,.. пожартував ти зо мною вчора, досить! Гони монету (Мороз, П’єси, 1959, 317).
Розмі́нна моне́та —монети, призначені для розміну.
У 1924 р. [в СРСР] була здійснена грошова реформа.. Вийшли нові грошові знаки — червінці, забезпечені золотом, а також розмінна срібна і мідна монета (Іст. УРСР, II, 1957, 252).
◊ Плати́ти (відплати́ти) тако́ю (тіє́ю) са́мою моне́тою кому — відповідати комусь тим самим, таким же вчинком, ставленням.
Йойна зависливим оком дивився на Нуту, щодня бажав, щоб його ями позавалювалися.. Здається, що й Дута платив Йойні такою самою монетою (Фр., IV, 1950,12);
Бра́ти (взя́ти) що за чи́сту моне́ту — сприймати щось як істину, вважати за щиру правду.
— Та ні, таки справді щось кава мені не смакує. Чи то, може, не ви самі варили? — Прошу не пити, коли не подобається! — з обуренням виривалася Маруся.. На початках вона брала ще то все за чисту монету (Хотк, II, 1966, 11).
Значення в інших словниках
- монета — моне́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- монета — (мідна) мідяк, (срібна) срібняк; ЗБ. гроші. Словник синонімів Караванського
- монета — див. гроші Словник синонімів Вусика
- монета — -и, ж. 1》 Металевий грошовий знак. Пам'ятна монета — монета, що її випускають на честь історичних подій, для вшанування відомих осіб чи як раритет; має нумізматичну цінність. Великий тлумачний словник сучасної мови
- монета — Грошина, грошинка, див. нумізмат Словник чужослів Павло Штепа
- монета — МОНЕ́ТА, и, ж. 1. Металевий грошовий знак. Дмитрик побіг далі, затискуючи в руці мідяну монету (М. Коцюбинський); Він копнув носком черевика, нахилився й підняв монету в три центи (П. Колесник); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- монета — моне́та (лат. moneta) карбований злиток металу певної форми, ваги і проби, що є узаконеним засобом обігу і платежу. Словник іншомовних слів Мельничука
- монета — I шматок металу визначеної маси, проби, розмірів та форми, споряджений знаком державної влади, яка гарантує вартість м. як платіжного засобу. II металеві грошові знаки, емітовані державною скарбницею; їх номінальна вартість зазвичай перевищує вартість металу, з якого їх карбують. Універсальний словник-енциклопедія
- монета — бра́ти за чи́сту моне́ту. Щиро вірити, наївно вважати що-небудь за істину, правду. — Таки справді щось кава мені не смакує…— Прошу не пити, коли не подобається! — з обуренням виривалася Маруся, схоплюючися. Фразеологічний словник української мови
- монета — ГРО́ШІ (металеві й паперові знаки, що є мірою вартості при купівлі й продажу), ГРО́ШИКИ розм., ГРОШЕНЯ́ТА розм., КАЗНА́ розм., жарт., КОПІ́ЙКА збірн. розм., МОНЕ́ТА збірн. розм., ГРІШ збірн., розм., ГРОШВА́ збірн. фам., ФІНА́НСИ розм., жарт. Словник синонімів української мови
- монета — Моне́та, -ти; -не́ти, -не́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- монета — рос. монета карбований зливок металу певної форми, ваги і проби, що є узаконеним грошовим засобом обігу і платежу. Найдавнішими М., знайденими на території України, є М. грецьких міст на узбережжі Чорного моря (Ольвії, Херсонесу Таврійського й ін. Eкономічна енциклопедія