мудрість

МУ́ДРІСТЬ, рості, ж.

1. Властивість і якість за знач. му́дрий 1 — 3.

Від нього віє мудрістю людини, що багато набачилась і натерпілась на своєму віку, не втративши, проте, життєвої радості (Збірник про Крон., 1955, 267);

Великим і багатогранним є геній Володимира Ілліча Леніна, що поєднав у собі мудрість найвидатнішого теоретика з кипучою діяльністю революціонера-практика (Ком. Укр., 4, 1960, 45);

У землю і вогонь, у силу людських рук, У мудрість книг людських залюблений без міри. Навік затаврував він [М. Горький] животіння сіре (Рильський, II, 1960, 302).

2. Глибоке знання, розуміння, узагальнення чогось; досвід.

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя (Номис, 1864, № 6047);

— Недурна каже народна мудрість: хрін за редьку не солодший (Тулуб, В степу.., 1964, 156);

На цей раз Гайсин прокинувся від скрипучого голосу господині, яка вичитувала комусь за дверима правила житейської мудрості (Панч, На калин, мості, 1965, 158);

Скільки мудрості в поглядах [Оленчука] на життя, скільки людяності, доброти в серці (Гончар, II, 1959, 60).

3. Що-небудь складне, трудне.

Дивно було, що Духнович, цей факультетський вільнодум і філософ, який залюбки, студіював навіть позапрограмні науки, так до ладу й не міг збагнути мудрість статуту караульної служби (Гончар, Людина.., 1960, 10);

— Скажу тобі, Кукубенку, спасибі. Це не велика мудрість сказати вірне докірливе слово, а більша мудрість сказати таке слово, яке, не поглумившись над бідою чоловіка, підбадьорило б йога і дало б йому духу (Довж., І, 1958, 247).

Зу́би му́дрості див. зуб.