1. Словник української мови в 11 томах

мучити

МУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. Завдавати мук, фізичних або моральних страждань.

Еней, бідняжка, ізлякався І ввесь, як крейда, побілів, І зараз у яги спитався, Хто їй так мучити велів? (Котл., І, 1952, 148);

Хлопчика мучили, та він не сказав ні слова (Донч., V, 1957, 447);

*Образно. Мій краю прекрасний, розкошний, багатий! Хто тебе не мучив? (Шевч., II, 1953, ЗО);

// Бути причиною, джерелом страждань.

Він знав, що тепер справді в Піски йти небезпечно; одначе совість його мучила, що так товариша кинули… (Мирний, І, 1949, 311);

— Тепер, коли наука так швидко пішла вперед і довела закони, на яких тримається всесвіт, біблія — це просто збірник казок, розрахованих на старих дідів, яких мучить безсоння (Тют., Вир, 1964, 42);

// безос.

[Генрикова:] Знов його корчило та мучило, я вже далебі зо страху не знала, що мені з ним почати (Л. Укр., IV, 1954, 214);

// також без додатка. Не давати спокою, хвилювати, турбувати.

Тепер мені спокійніше, а то я за турботами не міг часом спочивати як слід, все мучила думка про вас всіх (Коцюб., III, 1956, 328);

Ніч була безмилосердна. Все, що відсувалося за дня, стає перед очі, мучить, гризе й точить душу (Кобр., Вибр., 1954, 39).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мучити — (завдавати комусь фізичних та моральних страждань) катувати, мордувати// мотати жили, лій топити з кого, пекти залізом і вогнем. Словник синонімів Полюги
  2. мучити — му́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. мучити — (завдавати фізичних страждань; катувати, мордувати) мотати (тягти) жили з кого; пекти залізом і вогнем кого; здирати шкуру з кого; драги ремінь (реміняччя) з кого; лій топити з кого. Словник фразеологічних синонімів
  4. мучити — Завдавати мук, катувати, розпинати, мордувати, брати на муки; (морально) краяти серце <�душу>, тягти душу з кого; (голодом) морити; (- думки) турбувати, хвилювати, жм. муляти; (тиранізувати) тиранити, варити воду. Словник синонімів Караванського
  5. мучити — див. карати; кривдити Словник синонімів Вусика
  6. мучити — -чу, -чиш, недок., перех. Завдавати мук, фізичних або моральних страждань. || Бути причиною, джерелом страждань. || безос. || також без додатка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. мучити — МУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, що. Завдавати мук, фізичних або моральних страждань. Еней, бідняжка, ізлякався І ввесь, як крейда, побілів, І зараз у яги спитався, Хто їй так мучити велів? (І. Котляревський); Хлопчика мучили, та він не сказав ні слова (О. Словник української мови у 20 томах
  8. мучити — му́чити (терза́ти, рва́ти і т. ін.) се́рце (ду́шу) чиє (чию). Завдавати комусь горя, страждань, прикрощів і т. ін.; спричиняти переживання. — Що се (це) я? що се я?... Фразеологічний словник української мови
  9. мучити — МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ... Словник синонімів української мови
  10. мучити — Му́чити, му́чу, -чиш, -чать; не муч, не му́чмо, не му́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. мучити — Мучити, -чу, -чиш гл. Мучить. На тім крижі Христа мучено. Чуб. III. 354. Словник української мови Грінченка