мучити

МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ, РОЗПИНА́ТИ (завдавати комусь тяжких фізичних або моральних страждань); КАРА́ТИ (завдавати мук, тортур); ТЕРЗА́ТИ, РОЗТЕ́РЗУВАТИ, РОЗША́РПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, КРА́ЯТИ, РОЗКРА́ЮВАТИ, РІ́ЗАТИ, СУШИ́ТИ, КРУШИ́ТИ, ГАЙНУВА́ТИ діал. (завдавати сильних моральних страждань); ДОКУЧА́ТИ, ГРИ́ЗТИ розм., ЗГРИЗА́ТИ розм., Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПОЇДА́ТИ розм., ПРОЇДА́ТИ розм., МАРУ́ДИТИ розм. (завдавати смутку, не давати спокою — про думки, почуття тощо); ПЕКТИ́, ПАЛИ́ТИ, СПА́ЛЮВАТИ (дуже хвилювати — про певні відчуття, переживання); МОРИ́ТИ, ЗМО́РЮВАТИ (доводити до виснаження, знемоги); МУ́ЛЯТИ (МУ́ЛИТИ) розм. (не давати спокою); ТИРА́НИТИ, ТИРАНІЗУВА́ТИ (зумисне завдавати моральних мук комусь). — Док.: заму́чити, зму́чити, закатува́ти, замордува́ти, поні́вечити, розіпну́ти, покара́ти, розтерза́ти, розша́рпати, розде́рти (розідра́ти), розкра́яти, ізсуши́ти, доку́чити, згри́зти, з'ї́сти, спекти́, спали́ти, змори́ти. Хлопчика мучили, та він не сказав ні слова (О. Донченко); Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (П. Панч); Катувала (мати), мордувала, Та не помагало: Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Т. Шевченко); — Синочку мій, голубчику мій! Дивися, що з мене зробив твій батько. Бив мене, нівечив мене, за коси волочив, за горло давив (Панас Мирний); (Єпископ:) І се за те нас мучать, розпинають, що ми не хочем ідолам служити (Леся Українка); Дід знав, де в князя боляче, і карав князя словами гірше, ніж князь дошкуляв козакам муками (І. Нечуй-Левицький); — Ми з Герном написали листа в Орськ майору Мєшкову, просили допомогти Шевченкові, а той товстошкірий бовдур, той бурбон нічого не второпав і почав його терзати муштрою. Зовсім замучив бідолаху (З. Тулуб); — Нехай мене засміють, розіпнуть, розтерзають — я ніколи не перестану тебе любити (Г. Квітка-Основ'яненко); — Скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Марко Вовчок); Скільки турбот роздирає людину, що пристрастям лютим Вся віддалася?! (М. Зеров); Суперечні думки різали Денисову душу (Д. Бедзик); — Не суши мене..; скажи мені щиру правду, чи слати до тебе старостів, чи ні? (І. Нечуй-Левицький); Не діло мене крушило, а туга насердна... (Ганна Барвінок); І не було того дня, щоб не лаяли, не гайнували Солохи (Панас Мирний); Живеться мені тут дуже добре, тільки трохи сумління докучає, бо нічого не роблю (М. Коцюбинський); Гризе мене одна думка: треба оддавати Ганнусю, як тільки люде знайдуться (Ганна Барвінок); Всім душу згризала аматорська слава, Про п'єси розмови велись без кінця (Л. Первомайський); Журба Юрка їла годинами (П. Козланюк); Але яка гризота поїдає її? Може, когось любить, а він не квапиться до неї? (М. Стельмах); Якась.. туга проїдала йому душу в сю хвилину (Г. Хоткевич); Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Панас Мирний); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко); — Заперли мене не в хату, а в саж.. Згагою морять (Панас Мирний); Сни страшні всю ніч його томили (І. Франко); От ніби й не трапилося нічого особливого, а щось муляє і муляє, і не можна зрозуміти, що ж це таке (В. Собко); Заговорили (опришки) про Дідушка, як він дійшов багатства, як швидко навчився панувати, як тиранив жінку і знущався з наймитів (В. Гжицький).