1. Словник української мови в 11 томах

міна

МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя.

Роблю байдужу міну (Коцюб., II, 1955, 418);

На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300);

— Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? — Про це саме й я хотів спитати, — мовив поручик з невиразною міною (Галан, Гори.., 1956, 58).

◊ Роби́ти до́бру (весе́лу) мі́ну при недо́брій (пога́ній) грі — ховати незадоволення за зовнішнім спокоєм, веселістю.

Не вішати носа, коли в серці кішки скребуться, робити добру міну при зовсім недобрій грі, — на таке здатний не всякий (Шовк., Людина.., 1962, 225).

МІ́НА², и, ж.

1. Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін.

Щоночі сапери виповзали з окопів, закладаючи міни там, де могли прорватись ворожі танки (Жур., Звич. турботи, 1960, 174).

2. Снаряди, призначені для стрільби з мінометів.

Крутизна траєкторії мін в горах виявилась особливо цінною (Гончар, III, 1959, 113);

Перша міна розірвалась біля порога будинку, друга і третя — на горищі (Збан., Над Десною, 1951, 23).

3. Те саме, що торпе́да.

Дуже капризна річ плавуча міна, — кажуть матроси (Ю. Янов., II, 1958, 33).

МІ́НА³, и, ж.: до́гові́р мі́ни — договір про обмін майна.

За договором міни провадиться між сторонами обмін одного майна на інше (Цив. кодекс УРСР, 1950, 38).

МІ́НА⁴, и, ж.

1. У стародавній Греції — грошова одиниця, також відповідна їй монета.

2. У сучасній і стародавній Греції, а також на стародавньому Сході — міра ваги, що дорівнює 1,5 кг.

МІ́НА⁵, и, ж. Стрижень олівця.

Стрижень олівця (міна) виготовляється із здрібненого графіту і повинен бути насичено чорного кольору (Шк. гігієна, 1954, 247).

МІ́НА⁶, и, ж. Підземний хід, підземна галерея або ніша в копальні, в льоху, а також інші ходи в чому-небудь.

А дома та баба мала таку міну (такий підкоп попід землею, наче погріб), а в тій міні міцне вино (Укр.. казки, легенди.., 1957, 133);

Сніг такий глибокий випав, що позаносило хати ущерть з димарями; мусили з хати прорубувать міни і амбразури (Збірник про Кроп., 1955, 19);

Гусінь пошкоджує молоді, ще не розвинені листки в середині розетки, робить ходи (міни) в черешках і вгризається в головку коренеплода (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 177).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. міна — мі́на 1 іменник жіночого роду на обличчі мі́на 2 іменник жіночого роду снаряд мі́на 3 іменник жіночого роду обмін мі́на 4 іменник жіночого роду старовинна грошова одиниця; міра ваги мі́на 5 іменник жіночого роду стрижень олівця мі́на 6 іменник жіночого роду підземний хід Орфографічний словник української мови
  2. міна — Мі́на. Вираз обличчя, гримаса, міна. Отже, сходять ся тутешні Русини, шепочуть таємно по кутках, оглядають ся, чи хто не підслухує, і з мінами незвичайно поважними вертають, наприклад, до стола читати газети (Б., 1895, 13, 3) // пол. mina — вираз обличчя, міна. Українська літературна мова на Буковині
  3. міна — 1. (обличчя) вираз, неґ. гримаса; 2. (вибухуща) бомба, фугас; (плавуча) торпеда; 3. (підземний хід) катакомба; 4. ІСТ. обмін, міньба. Словник синонімів Караванського
  4. міна — [м’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. міна — I -и, ж. Вираз обличчя. II -и, ж. 1》 Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін. 2》 Снаряди, призначені для стрільби з мінометів. 3》 Те саме, що торпеда. III -и, ж. 1》 Обмін. 2》 юр. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. міна — 1. (обличчя) вираз 2. це бомба Словник чужослів Павло Штепа
  7. міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (М. Коцюбинський); Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну (І. Багряний); – Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? – Про це саме й я хотів спитати, – мовив поручик з невиразною міною (Я. Словник української мови у 20 томах
  8. міна — мі́на гримаса (ст) ◊ квасна́ мі́на незадоволений вираз обличчя (ср, ст): Шах почервонів, глянув на мене невдоволено й пробурмотів з квасною міною: “Но, так, але це відноситься до околиць...” (Домбровський) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. міна — мі́на I (франц. mine) вираз обличчя. II (франц. mine, від лат. mino – підганяю) 1. Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що кого вміщують у підземних виробках... Словник іншомовних слів Мельничука
  10. міна — Вибуховий заряд у спеціальному корпусі з підривником; використовується для знищення ворожих військ, техніки, оборонних об'єктів; м. поділяються на наземні та морські. Універсальний словник-енциклопедія
  11. міна — до́бра мі́на при пога́ній грі. Приховування за зовнішнім спокоєм, веселим настроєм незадоволення, страху і т. ін.; маскування. То вже була добра міна при поганій грі. Фразеологічний словник української мови
  12. міна — ГРИМА́СА (навмисне або мимовільне викривлення обличчя); МІ́НА, КВА́СИ мн., діал. (як вираз невдоволення). Сухе обличчя його морщилося страдницькою і гидливою гримасою (. Волошин); Роблю байдужу міну (М. Словник синонімів української мови
  13. міна — Мі́на, -ни; мі́ни, мін Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. міна — Міна, -ни ж. 1) Мѣна. 2) Предметъ мѣны. Єдному міна — шовкова хустка, другому міна — золотий перстень, третьому міна — сама молода. Чуб. III. 300. Словник української мови Грінченка