1. Фразеологічний словник української мови

міна

до́бра мі́на при пога́ній грі. Приховування за зовнішнім спокоєм, веселим настроєм незадоволення, страху і т. ін.; маскування. То вже була добра міна при поганій грі. І приховувала вона реальний страх перед реальною силою (З журналу); То вже було не що інше, як добра мина при поганій грі (З газети).

ки́сла мі́на, перев. зі сл. на обли́ччі, на лиці́, на фізіоно́мії і т. ін. Невеселий, незадоволений і т. ін. вигляд, вираз (обличчя). Аркадій жваво аплодує. З кислою міною на лиці починає аплодувати і Круть (О. Підсуха); Помічник начальника пристані виразив на своїй фізіономії .. цілком кислу міну (Ю. Смолич); — Який же ти після цього друг? — докірливо спитав Лукащук, зробивши при цьому кислу міну (О. Гуреїв); Віталій і не підозрював, що зараз сидять у клубі сержанти з досить-таки кислими мінами, бо те місце, де мусила б сидіти між ними Тоня, безнадійно гуляє (О. Гончар).

роби́ти до́бру мі́ну при пога́ній (недо́брій) грі. За зовнішнім спокоєм, веселістю приховувати тривогу, незадоволення, неприємності, прикрощі і т. ін. Не вішати носи, коли в серці кішки скребуться, робити добру міну при зовсім недобрій грі,— на таке здатний не всякий (Ю. Шовкопляс). роби́ти до́брі мі́ни. Усі (в сім’ї) намагались робити добрі міни, а кожен про себе думав: чи доведеться ще зійтись усім хоч раз у житті? (В. Гжицький).

скриви́ти (скле́їти, зроби́ти і т. ін.) ки́слу мі́ну. Виразити незадоволення. Спитала я в неї вчора, чи не хочете піти в парк на музику,— вона скривила кислу міну і спитала: “Пощо?” (Леся Українка); Обернувшись до мене, містер Хо склеїв досить кислу міну (Ю. Смолич); Коли представили йому Павлину, то він, признатися щиро, .. зробив кислу міну (Ірина Вільде).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. міна — мі́на 1 іменник жіночого роду на обличчі мі́на 2 іменник жіночого роду снаряд мі́на 3 іменник жіночого роду обмін мі́на 4 іменник жіночого роду старовинна грошова одиниця; міра ваги мі́на 5 іменник жіночого роду стрижень олівця мі́на 6 іменник жіночого роду підземний хід Орфографічний словник української мови
  2. міна — Мі́на. Вираз обличчя, гримаса, міна. Отже, сходять ся тутешні Русини, шепочуть таємно по кутках, оглядають ся, чи хто не підслухує, і з мінами незвичайно поважними вертають, наприклад, до стола читати газети (Б., 1895, 13, 3) // пол. mina — вираз обличчя, міна. Українська літературна мова на Буковині
  3. міна — 1. (обличчя) вираз, неґ. гримаса; 2. (вибухуща) бомба, фугас; (плавуча) торпеда; 3. (підземний хід) катакомба; 4. ІСТ. обмін, міньба. Словник синонімів Караванського
  4. міна — [м’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. міна — I -и, ж. Вираз обличчя. II -и, ж. 1》 Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін. 2》 Снаряди, призначені для стрільби з мінометів. 3》 Те саме, що торпеда. III -и, ж. 1》 Обмін. 2》 юр. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. міна — 1. (обличчя) вираз 2. це бомба Словник чужослів Павло Штепа
  7. міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (М. Коцюбинський); Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну (І. Багряний); – Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? – Про це саме й я хотів спитати, – мовив поручик з невиразною міною (Я. Словник української мови у 20 томах
  8. міна — мі́на гримаса (ст) ◊ квасна́ мі́на незадоволений вираз обличчя (ср, ст): Шах почервонів, глянув на мене невдоволено й пробурмотів з квасною міною: “Но, так, але це відноситься до околиць...” (Домбровський) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. міна — мі́на I (франц. mine) вираз обличчя. II (франц. mine, від лат. mino – підганяю) 1. Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що кого вміщують у підземних виробках... Словник іншомовних слів Мельничука
  10. міна — Вибуховий заряд у спеціальному корпусі з підривником; використовується для знищення ворожих військ, техніки, оборонних об'єктів; м. поділяються на наземні та морські. Універсальний словник-енциклопедія
  11. міна — ГРИМА́СА (навмисне або мимовільне викривлення обличчя); МІ́НА, КВА́СИ мн., діал. (як вираз невдоволення). Сухе обличчя його морщилося страдницькою і гидливою гримасою (. Волошин); Роблю байдужу міну (М. Словник синонімів української мови
  12. міна — Мі́на, -ни; мі́ни, мін Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (Коцюб., II, 1955, 418); На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300); — Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику?... Словник української мови в 11 томах
  14. міна — Міна, -ни ж. 1) Мѣна. 2) Предметъ мѣны. Єдному міна — шовкова хустка, другому міна — золотий перстень, третьому міна — сама молода. Чуб. III. 300. Словник української мови Грінченка