міна
мі́на
I -и, ж.
Вираз обличчя.
II -и, ж.
1》 Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін.
2》 Снаряди, призначені для стрільби з мінометів.
3》 Те саме, що торпеда.
III -и, ж.
1》 Обмін.
2》 юр. Договір, згідно з яким між сторонами здійснюється обмін одного майна на інше.
IV -и, ж.
1》 У Стародавній Греції – грошова одиниця, також відповідна їй монета.
2》 У сучасній і Стародавній Греції, а також на Стародавньому Сході – міра маси, що дорівнює 489,6 г.
V -и, ж.
Стрижень олівця.
VI -и, ж.
Підземний хід, підземна галерея або ніша в копальні, в льоху, а також інші ходи в чому-небудь.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- міна — мі́на 1 іменник жіночого роду на обличчі мі́на 2 іменник жіночого роду снаряд мі́на 3 іменник жіночого роду обмін мі́на 4 іменник жіночого роду старовинна грошова одиниця; міра ваги мі́на 5 іменник жіночого роду стрижень олівця мі́на 6 іменник жіночого роду підземний хід Орфографічний словник української мови
- міна — Мі́на. Вираз обличчя, гримаса, міна. Отже, сходять ся тутешні Русини, шепочуть таємно по кутках, оглядають ся, чи хто не підслухує, і з мінами незвичайно поважними вертають, наприклад, до стола читати газети (Б., 1895, 13, 3) // пол. mina — вираз обличчя, міна. Українська літературна мова на Буковині
- міна — 1. (обличчя) вираз, неґ. гримаса; 2. (вибухуща) бомба, фугас; (плавуча) торпеда; 3. (підземний хід) катакомба; 4. ІСТ. обмін, міньба. Словник синонімів Караванського
- міна — [м’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
- міна — 1. (обличчя) вираз 2. це бомба Словник чужослів Павло Штепа
- міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (М. Коцюбинський); Санько зробив страшенно покривджену й здивовану міну (І. Багряний); – Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? – Про це саме й я хотів спитати, – мовив поручик з невиразною міною (Я. Словник української мови у 20 томах
- міна — мі́на гримаса (ст) ◊ квасна́ мі́на незадоволений вираз обличчя (ср, ст): Шах почервонів, глянув на мене невдоволено й пробурмотів з квасною міною: “Но, так, але це відноситься до околиць...” (Домбровський) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- міна — мі́на I (франц. mine) вираз обличчя. II (франц. mine, від лат. mino – підганяю) 1. Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що кого вміщують у підземних виробках... Словник іншомовних слів Мельничука
- міна — Вибуховий заряд у спеціальному корпусі з підривником; використовується для знищення ворожих військ, техніки, оборонних об'єктів; м. поділяються на наземні та морські. Універсальний словник-енциклопедія
- міна — до́бра мі́на при пога́ній грі. Приховування за зовнішнім спокоєм, веселим настроєм незадоволення, страху і т. ін.; маскування. То вже була добра міна при поганій грі. Фразеологічний словник української мови
- міна — ГРИМА́СА (навмисне або мимовільне викривлення обличчя); МІ́НА, КВА́СИ мн., діал. (як вираз невдоволення). Сухе обличчя його морщилося страдницькою і гидливою гримасою (. Волошин); Роблю байдужу міну (М. Словник синонімів української мови
- міна — Мі́на, -ни; мі́ни, мін Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- міна — МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (Коцюб., II, 1955, 418); На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300); — Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику?... Словник української мови в 11 томах
- міна — Міна, -ни ж. 1) Мѣна. 2) Предметъ мѣны. Єдному міна — шовкова хустка, другому міна — золотий перстень, третьому міна — сама молода. Чуб. III. 300. Словник української мови Грінченка