1. Словник української мови в 11 томах

наврочити

НАВРО́ЧИТИ, НАУРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Принести горе, заподіяти нещастя, пошкодити кому-небудь поглядом, словами чи діями (за забобонними уявленнями).

Онися все прикривала їх [глечики] сіном, щоб часом люди або, й борони боже, відьми не вгляділи та не наврочили корови (Н.-Лев., III, 1956, 204);

[Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Л. Укр., II, 1951, 294);

Ольгу як би хто наврочив: вона й слова не зронила, і з місця не рушила (Вільде, Сестри.., 1958, 376);

Коли б хто знав, як він.. оберігав його від кожного злого ока, як ночей не спав, боячись, щоб хтось не наурочив його (Скл., Святослав, 1959, 482);

// безос.

— Та чи тебе наврочило? (Чаб., Катюша, 1960, 49).

Щоб не навро́чити, у знач. вставн. сл. — уживається, щоб застрахуватися від того, що ніби може загрожувати.

— Здоров’я моє краще, таки справді, і ходить я стала ліпше, щоб не наврочити (Л. Укр., V, 1956, 203);

Нам в останні часи щастить (тьфу! щоб не наврочити!) на товсті й гарні книжки (Сам., II, 1958, 471).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наврочити — навро́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. наврочити — док., (очима) зурочити; недок. накликати, <�насилати, наганяти> біду, напускати напуст. Словник синонімів Караванського
  3. наврочити — наурочити, -чу, -чиш, док., наврочувати, -ую, -уєш, недок., перех. Принести горе, заподіяти нещастя, пошкодити кому-небудь поглядом, словами чи діями (за забобонними уявленнями). || безос. Щоб (аби) не наврочити у знач. вставн. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наврочити — НАВРО́ЧИТИ, НАУРО́ЧИТИ, чу, чиш, док. 1. кого, чого і без дод., етн. Особливим магічним поглядом, словами або діями накликати на кого-небудь горе, нещастя, хворобу, навдачу, заподіяти комусь, чомусь шкоду; зурочити. Словник української мови у 20 томах
  5. наврочити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  6. наврочити — Навро́чити, -ро́чу, -ро́чиш, -чать; не навро́ч, навро́чмо, навро́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. наврочити — Наврочити см. наврочувати. Словник української мови Грінченка