1. Словник української мови в 11 томах

навідник

НАВІДНИ́К, а, ч.

1. Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль.

Навідник гармати Яков Кольчак одбив атаку десяти танків (Скл., Орл. крила, 1948, 23);

Черниш, залишивши біля мінометів самих тільки навідників, повів свою роту на підмогу піхотинцям (Гончар, III, 1959, 451).

2. Робітник, який займається наведенням чого-небудь.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. навідник — навідни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. навідник — -а, ч. 1》 Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль. 2》 Робітник, який займається наведенням чого-небудь. 3》 Той, хто наводить кого-небудь на щось. Навідник банди. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. навідник — (гармат) ціляр Словник чужослів Павло Штепа
  4. навідник — НАВІДНИ́К, а́, ч. 1. Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль. Помахавши кулаками вслід гуркотові, навідник облишив зенітку (І. Багряний); Навідник гармати Яков Кольчак одбив атаку десяти танків (С. Словник української мови у 20 томах