навідник
НАВІДНИ́К, а́, ч.
1. Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль.
Помахавши кулаками вслід гуркотові, навідник облишив зенітку (І. Багряний);
Навідник гармати Яков Кольчак одбив атаку десяти танків (С. Скляренко);
Черниш залишив біля мінометів самих тільки навідників, а решту бійців роти повів на підмогу піхотинцям (О. Гончар);
Богдан зробив майже неможливе. Він збив із своєї зенітки рукав [повітряну мішень у вигляді рукава] .. Сам командир дивізії пригнав віллісом на полігон потиснути руку навідникові (Р. Іваничук).
2. спец. Робітник, який наводить мости.
Мистецтво навідника мостів виявилось у старшини цілком несподівано (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- навідник — навідни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- навідник — -а, ч. 1》 Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль. 2》 Робітник, який займається наведенням чого-небудь. 3》 Той, хто наводить кого-небудь на щось. Навідник банди. Великий тлумачний словник сучасної мови
- навідник — (гармат) ціляр Словник чужослів Павло Штепа
- навідник — НАВІДНИ́К, а, ч. 1. Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль. Навідник гармати Яков Кольчак одбив атаку десяти танків (Скл., Орл. Словник української мови в 11 томах