нагукувати
НАГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. тільки недок., неперех. Час від часу кричати.
Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: — Проходь звідсіль (Кучер, У. Кармалюк, 1954, 171).
2. перех. і без додатка. Кликати, запрошувати когось куди-небудь, до кого-небудь.
— Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов. А вони вже папірчики на вогні палять (Ю. Янов., І, 1954, 36);
— Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, — вони мене не впіймають (Кучер, У. Кармалюк, 1954, 197).
3. тільки док., неперех., на кого. Вилаяти кого-небудь з криком, у різкому тоні; накричати на кого-небудь.
Коли батько нагукає на його, він .. піде з двору (Мирний, IV, 1955, 35);
Чого це я, справді, так-о на Оксану нагукав? Чим вона винувата, що той чортяка її до мене підослав? (Григ., Вибр., 1959, 249).
Значення в інших словниках
- нагукувати — нагу́кувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- нагукувати — див. кликати Словник синонімів Вусика
- нагукувати — -ую, -уєш, недок., нагукати, -аю, -аєш, док. 1》 тільки недок., неперех.Час від часу кричати. 2》 перех. і без додатка. Кликати, запрошувати когось куди-небудь, до кого-небудь. 3》 тільки док., неперех., на кого. Вилаяти кого-небудь з криком, у різкому тоні; накричати на кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нагукувати — НАГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. тільки недок. Час від часу кричати. Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: – Проходь звідсіль (В. Кучер). 2. кого і без прям. дод. Кликати, запрошувати когось куди-небудь, до кого-небудь. Словник української мови у 20 томах
- нагукувати — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше... Словник синонімів української мови