намітка

НАМІ́ТКА, и, ж.

1. Покривало з тонкого серпанку, яким зав’язують поверх очіпка голову заміжні жінки.

Хима завилась гарною наміткою, заколола її здоровими шпильками з червоними головками (Коцюб., І, 1955, 87);

// Покривало, яке накладають поверх клобука православні монахи.

Він.. так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула (Н.-Лев., III, 1956, 367);

Входять Олексія та Ольга у високих чорних клобуках з довгими намітками (Мик., І, 1957, 289);

// рідко. Покривало з тонкої матерії на голову й на обличчя.

Легка, біла газова намітка вкривала її голову з темно-русявим волоссям. (Коб., III, 1956, 110);

Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті, капелюсі (Л. Янов., І, 1959, 437);

*У порівн. Сіяв дрібний, вогкий сніжок, білою наміткою оплітав геть-геть кругом зелене поле (Вас., II, 1959, 39).

2. заст. Тонка прозора тканина (вид серпанку).

[Парубок:] Коли буду живий, вернусь, добуду слави і всякого добра, золота, дукачів, шовку, намітки привезу стілько, що хватить од самого верху дзвіниці додолу (Вас., III, 1960, 22);

*У порівн. Де оком гляну, сумно та темно. Ніби намітка на очах (Рудан., Тв., 1956, 45).

3. перен. Те, що вкриває, застеляє що-небудь; пелена.

Над гіллям миготіло блискуче марево сонця, слалась тонесенька намітка сизого туману (Н.-Лев., І, 1956, 195);

За густою наміткою дощів сірі хатки застигли (Кучер, Зол. руки, 1948, 5);

Плач цей проймав йому серце, застилав якоюсь сірою наміткою очі (Воскр., Весна.., 1939, 60).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

намітка

Значення в інших словниках