напливати

НАПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЛИСТИ́ і НАПЛИВТИ́, иву́, иве́ш, док.

1. Пливучи, наштовхуватися, натикатися на кого, шо-небудь.

Напливати на камінь.

2. Припливаючи, збиратися в якій-небудь кількості.

Крячки стрілами падали на воду і хапали рибу: то був знак, що риби наплило до берега доволі (Н.-Лев., II, 1956, 227).

3. Набігати, натікати на що-небудь (про сльози).

Дівчина чує, як їй на повіки Чомусь напливає гаряча сльоза (Пера., II, 1958, 326);

— Я зроду не ходила до жандармів, — сказала Санда.., втираючи сльози, що нараз наплили на очі (Коб., III, 1956, 504).

4. Плавно наближатися, насуватися (про дим, хмару, туман і т. ін.).

Улянка зупинилась, їй здалося, що дим напливає зовсім з іншого боку (Донч., IV, 1957, 69);

Чорна хмара, як ніч, наплила, сліпучі спалахи залили небо (Горд., Дівчина.., 1954, 151);

// Насуваючись, закривати, заслоняти собою що-небудь.

Ген-ген чорнів ліс зубчастим муром, а туман на нього тихим морем напливав (Л. Укр., І, 1951, 234);

Круча поглянув на червону вихрясту хмарку, що напливала на сонце (Ваш, Вибр., 1948, 147);

Дві хмаринки наплили одна на одну (Вільде, На порозі, 1955, 9);

// Поширюючись, доходити, доноситися (про запахи, звуки).

Пахощі квіток напливали тихими хвилями (Л. Укр., Неопубл. тв., 1947, 127);

Напливає з далини пісня (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 279);

// Повільно наставати, наступати.

Сонце вже сіло, почав напливати присмерк (Досв., Гюлле, 1961, 63);

Напливає синій вечір (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 166);

// перен. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимось (про настрій, почуття і т. ін.).

У серце пливуть-напливають забуті Чуття молодії (Фр., XIII, 1954, 430);

Спогади, мов привиди, напливали й напливали, ятрили серце (Збан., Переджнив’я, 1960, 113);

Завжди, коли він пригадував сестру, щось тепле й світле напливало на душу (Руд., Вітер.., 1958, 100);

Європейська просвіта, європейські ідеї, — все те заразом наплило в його голову, зачепило всі його думки (Н.-Лев., І, 1956, 448);

То дума напливе, то сміх на бронзові обличчя (Дор., Три богатирі, 1959, 83);

// перен. Виникати, поставати в уяві.

Його вражає, що обличчя, які напливають зараз на нього, .. не похмурі і не злі, а якось по-справжньому, по-людському добрі (Гончар, Новели, 1954, 21).

5. Сходитися в одне місце, збиратися, скупчуватися у великій кількості де-небудь.

Пожар! І де взялися Ті люде в бога! мов з землі Родилися і тут росли; Неначе хвилі, напливали Та на пожар той дивувались (Шевч., II, 1963, 118);

Буфети і пивні наспіх організували румунські комерсанти, яких вже до біса напливло в Хотин (Петльов., Хотинці, 1949, 15);

// Стікаючи або проникаючи куди-небудь, нагромаджуватися, скупчуватися в якомусь місці (про рідину й повітря).

Віконце дрожало [дрижало], тряслося і щораз більше тої крові у хатчину напливало (Стеф., І, 1949, 136);

Через відчинене вікно напливав з городів росистий холодок (Вільде, Сестри.., 1958, 203).

6. перен. Плавно рухатися, переміщатися; іти плавною ходою.

*У порівн. Не йшла [Меланія], а ніби напливала із золотого духмяного моря, гордо випроставшись (Гончар, Новели, 1954, 101);

// Показуватися, з’являтися звідки-небудь, ставати видимим.

Льошка скеровував човен.. на шахтарське селище, що напливало, ближчало, мигтіло першими вогниками (Мокр., Острів.., 1961, 27);

Семафор. Водогінна башта. І раптом вирвалась, напливла з сіряви така рідна станція (Крот., Сини.., 1948, 40).