негарний

НЕГА́РНИЙ, а, е.

1. Який не приваблює своїм зовнішнім виглядом; некрасивий.

Я раптом побачив.. дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних (Коцюб., II, 1955, 232);

Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! (Довж., II, 1959, 28).

2. Позбавлений позитивних якостей, властивостей; поганий, недоброякісний.

[Орест:] Ну, там далі цей вірш зовсім негарний, не варт і читати (Л. Укр., II, 1951, 30);

Вихователька, крекчучи, ступила на ослінчик і почала ретельно обслідувати, чому ж таки погасла лампадка. Чи гнотик негарний, чи оливи треба долити? (Донч., III, 1956, 22);

// рідко. Поганий на смак; несмачний.

— Негарна [ковбаса], — одказала вона.. — От як я ..їла [у пана] — нігде вже такої не їстиму, — молочна та пухка — губами їж (Мирний, IV, 1955, 50).

3. Наділений негативними моральними якостями, властивостями; непорядний.

Сьогодні написав до брата у Київ, а завтра думаю ще до того мовчазного приятеля Іващенка, негарний він друзяка (Мирний, V, 1955, 328);

// Який заслуговує на осуд, не відповідає певним нормам (про поведінку, манери людини).

[ Хлопець] Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка (Л. Укр., II, 1951, 100);

— Носіть його [червоний галстук] з честю, не заплямуйте негарним вчинком (Чаб., Катюша, 1960, 42);

// Яким виражається негативне в поведінці, вчинках і т. ін. кого-небудь.

— Ти, Ганю, мабуть, дивилася на неї негарними очима (Н.-Лев., І, 1956, 164);

— А, і баба вже тут. Злітала вже. — І знати по голосу було, що в усах у нього проповзла гадючкою негарна усмішка (Головко, І, 1957, 263);

— Він каже негарні речі (Довж., І, 1958, 303).

4. Який не провіщає доброго, не пов’язаний з радісним; безутішний, сумний.

Вона ще вчора надумала, що з нашого закохання нічого не буде — ні щастя, ні вжитку, бо позавчора негарний сон їй снився… (Вовчок, VI, 1956, 276);

Матушка Раїса, наче відчувши, що трапилось щось негарне, швидко ввійшла в кімнату (Донч., III, 1956, 34).