нема

НЕМА́, НЕМА́Є, присудк. сл., з род. в.

1. Бути відсутнім, бракувати, не вистачати, виходити з ужитку.

Де нема святої волі,Не буде там добра ніколи (Шевч., II, 1963, 96);

— Ти б одружився, сину: .. — Шкода, мамо! Нема по мені дівчат на селі (Мирний, І, 1949, 338);

Немає там [у раю] ні горя, ні зітхання (Л. Укр., І, 1951, 98);

— Я йому зроблю шаблю і навмисне надколю ножиком, зафарбую ожиною, щоб не було видно, він махне раз, а вона — трісь — і нема шаблі (Тют., Вир, 1964, 228);

// Бути відсутнім у якомусь місці.

— Що тут діять? Батька нема, А він [брат] занедужав (Шевч., II, 1963, 333);

Як нема його [чоловіка], то все жінка жаліється людям (Вовчок, І, 1955, 217);

— А де ж Марія, — наважився я, — що її в хаті немає?.. (Коцюб., І, 1955, 144);

// Проходити, минатися.

Ще так недавно було літо. Ще так недавно надійно-весело червоніла ягода під корчем, ще так недавно говорилося — о, літо ще велике! І от нема його… (Хотк., II, 1966, 266);

// Не властивий, не притаманний кому-, чому-небудь, позбавлений чогось.

[Орест:] В ній [приязні між чоловіком і жінкою] нема фамільярності і разом з тим вона ніжніша, сердечніша (Л. Укр., II, 1951, 26);

— А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (Стельмах, І, 1962, 255).

◊ Де нема́ (нема́є) чого — скрізь є.

— Де наших могил немає, Романе… Наші люди скрізь бували (Гончар, III, 1959, 76);

Лиця́ нема́ (нема́є) див. лице́;

Нема́ (нема́є) живо́ї душі́ див. живи́й;

Нема́ (нема́є) кра́ю (кінця́-кра́ю, ні кінця́, ні кра́ю) див. кра́й;

Нема́ (нема́є) лі́ку (числа́ і т. ін.) кому, чому — уживається на означення чого-небудь численного, безмежного.

— Їх землям та грошам і ліку нема (Н.-Лев., VII, 1966, 61);

Летять [павучки] бездумно, мовчазливо, .. Нема їм ліку і кінця (Рильський, III, 1961, 197);

Нема числа прекрасним сценам і почуттям (Довж., І, 1958, 43);

Нема́, нема́ та й… — час від часу, іноді, зрідка.

Все-таки в найглибших потайниках душі старого за останні дні нема, нема та й проскочить іскорка надії (Стельмах, І, 1962, 382);

Нема́ (нема́є) [та] й нема́ (нема́є) — не приходить, не з’являється досі.

[О д а р к а:] Отаке, як бач, наше життя: зо дня на день перебиваємося, смерті дожидаючи… а її нема та й нема! (Мирний, V, 1955, 236);

Буває, скрізь все літо ходить [хмара], А іноді нема й нема (Гл., Вибр., 1951, 204);

Петруся немає та й немає, мов крізь землю провалився (Тют., Вир, 1964, 337);

Нема́ (нема́є) того́ в (на) сві́ті, чого́ [б] не… — абсолютно все.

— Діти, нема того в світі. Чого б мені не зробити Для цієї Катерини (Шевч., II, 1953, 129);

Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку (Кв.-Осн., II, 1956, 13);

Нема́ (нема́є) [того́], щоб, перев. з інфін.: а) уживається для наголошення дії, ознаки і т. ін., протилежної до бажаного.

— Руки пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на того коня валять — носи! (Мирний, III, 1954, 152);

— Пан Стадницький знову позивається з лісовиками. Ще мало йому землі.. Син [його] хоче зовсім старцями поробити людей. Нема, щоб по правді (Стельмах, І, 1962, 272);

б) уживається для наголошення відсутності кмітливості, розуміння того, що треба робити.

А нема, щоб піти до сусіди (Сл. Гр.);

Нема́ (нема́є) того́, щоб не… — абсолютно всі, всі без винятку.

Нема того дерева, щоб на йому яка птиця не сиділа — нема того чоловіка, щоб хоч трохи не збрехав (Номис, 1864, № 6819);

Нема́ як, з інфін. — неможливо, не можна.

Зв’язані руки й ноги, нема як рухнутися (Хотк., II, 1966, 268);

Чого́ (кого́) [там, ті́льки) нема́ (нема́є) — є багато різноманітних предметів, людей і т. ін.; є все або всі.

Кликнули нас до покоїв. Увійшли. Аж в очах нам замигтіло: і зеленіє, і червонів, і біліє, і синіє… чого там нема!. Вовчок, І, 1955, 75);

Кого тільки нема на історичній площі! Офіцери і навіть генерали, .. чиновники, звичайні й відставні, студенти в формі (Довж., І, 1958, 43);

Як нема́, так (то) [і] нема́ — уживається для виразності і підсилення значення відсутності кого-, чого-небудь; зовсім нема.

Хоч роби і розсядься, а як нема талану, то нема (Номис, 1864, № 1750);

Соломії як нема, так нема… Десь заблудиласьу плавнях, або вовки роздерли її (Коцюб.,І,1955, 367).

2. Не існує, не буває зовсім.

Нема щастя без заздрості (Номис, 1864, № 1713);

Нема такої сили, Щоб нашу правоту перемогти, Щоб наш огонь згасить мільйонокрилий! (Рильський, II, 1960, 331);

— Дурному гори немає, а все низ (Тют., Вир, 1964, 331);

// Не може бути.

Плавні горіли.. Це ж видима смерть здоганяє її [Соломію]! Тут нема вже порятунку. Ніхто й ніщо не поможе (Коцюб., І, 1955, 364);

Тікають цезаря вовки, пощади їм немає (Сос., І, 1957, 316);

// Не водиться, не заведено, не призвичаїлось що-небудь.

У нас нема се моє, а се твоє (Номис, 1864, № 9505);

— То, може, там у вас, у панів, такий звичай, щоб дитина матері не слухала, а в нас такого нема (Л. Укр., III, 1952, 635).

Мо́ви нема́ про що, з спол. сл. щоб — уживається на означення чогось неможливого.

3. Не бути в живих, бути мертвим.

— Василечку, синочку мій! А Андрійко де?.. — Нема вже, мамо, Андрія! Ліг Андрій, мамо, та й не встане вже!.. (Вовчок, І, 1955, 277);

Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Тют., Вир, 1964, 337);

— Е! — зажурилась Оксанка, — нема вже телятка, немає; нащо було його різать? (Тич., І, 1957, 260).

Нема́ (нема́є) на сві́ті кого — хто-небудь мертвий.

— Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня, Вже твоєї Галютоньки на світі нема (Чуб., V, 1874, 771).

4. Не мати чого-небудь.

Попідтинню сіромаха І днює й ночує; Нема йому в світі хати (Шевч., І, 1963, 52);

Став [Дмитро] серед лісу. Обдумати хотілося. Але нема часу, нема часу. Треба гнати, гнати, гнати (Хотк., II, 1966, 107);

// Не дотримуватися чого-небудь.

— Господи! нема вам [бурлакам] ні празника, ні неділі! — гукнула богобоязна молодиця з другого кутка (Н.-Лев., II, 1956, 201);

Багатьом уже немає свята (Зеров, Вибр., 1966, 54).

І вго́ру гля́нути нема́ (нема́є) ча́су див. гля́нути.

5. у сполуч. з прикм. чи присл. вищ. ст. та сл. над, ніж, як. Уживається на означення найбільшої кількості якої-небудь ознаки.

Нема у світі цвіту цвітнішого над маківочки; нема ж і роду ріднішого над матіночки (Номис, 1864, № 9361);

Немає Мудріших, ніж народ, учителів (Рильський, III, 1961, 211);

— Нема кращого краю, як Україна, тільки бути та жити на ній (Стельмах, II, 1962, 63);

// заст., у сполуч. з прийм. над та ін. Уживається у знач. найкращий.

Нема над рибу линину, м’ясо свинину (Номис, 1864, № 7523);

— Нема в світі, як вольна воля на степах або в лісі (Н.-Лев., III, 1956, 274).

6. Уживається у знач. частки н і ( див. ні²

). Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду: Нема куди прихилиться, — Хоч з гори та в воду! (Шевч., І, 1963, 12);

Семен просив вибачити, що немає чим приймати гостей (Коцюб., І, 1955, 47);

— Сідайте, — сказала дівчина, коли вони познайомились. Черниш почервонів: бідна, вона забулась, що сідати йому нема де (Гончар, III, 1959, 215);

— Мар’яно, ти, може, засмажиш гриби? — киває [Денис] головою на багаття, яке ще куриться волоконцями диму.. — Нема на чому, — жалісно відповідає [Мар’яна] (Стельмах, II, 1962, 223).

Нема́ (нема́є) за́ що — уживається як ввічливий вираз у відповідь на висловлену ким-небудь подяку за щось у знач. не варто.

— От спасибі вам, Катре, що прийшли.. — Немає за що (Головко, II, 1957, 193);

Нема́ (нема́є) куди́ діва́тися (ді́тися) див. діва́тися (ді́тися) див. діва́тися.

7. Уживається у питальних конструкціях у знач. є.

— А чи нема тут такої молодиці, щоб помісячно згодилась? (Вовчок, І, 1955, 15);

— Та й у тебе в хаті, хоч вовків гони!.. — привітався Лушня. — Чи немає хоч горілки погрітися? (Мирний, І, 1949, 314).

8. Уживається на означення неповного числа, неповної кількості чого-небудь.

— Дітей малих за що посадив?.. — Та з п’яних очей і не бачив, кажеш, що хлопцям немає по десяти літ (Мирний, І, 1954, 284);

Маруся сплескувала руками. — Ти?! Та що ти говориш! Таже тобі, мабуть, ще й тринадцяти нема! (Хотк., II, 1966, 60).

9. Уживається в сполуках, що висловлюють побажання чого-небудь поганого, неприємного.

[Дядько Лев (сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку):] Аякже! викрешеш! і губка змокла… і трут згубився… А, нема на тебе лихої трясці!.. (Л. Укр., III, 1952, 210);

Він гукає пронизливо, мов у рейку видзвонює. — А-киш, щоб тобі подохли, погибелі на вас немає! (Збан., Переджнив’я, 1960, 366).

◊ Диви́тися нема́ (нема́є) на що́ див. диви́тися;

Ви́лазу нема́ (нема́є) див. ви́лаз;

Життя́ нема́ (нема́є) див. життя́;

І (й) ду́ху нема́ (нема́є) див. дух;

І (й) слі́ду нема́ (нема́є) див. слід;

Ка́ри (суда́ і т. ін.) нема́ (нема́є) на кого — уживається для вираження осуду обурливої поведінки кого-небудь.

— Нащо ви дитину мою мучите?! — крикнула Горпина. — Боже мій, боже! і суда на вас нема, прокляті! (Мирний, І, 1954, 266);

Мі́ри нема́ (нема́є) чому — що-небудь має великий ступінь вияву, прояву і т. ін. чогось.

Добрості і милосердію його і міри нема (Кв.-Осн., II, 1956, 121);

Мі́сця живо́го нема́ (нема́є) див. живи́й;

Нема́ (нема́є) берегі́в див. бе́рег;

Нема́ (нема́є) ви́ходу — не можна вийти з скрутного становища.

Соломія знесилиласьі впала.. Значить нема виходу; вона мусить тут погибати, а Остап через неї десь у другому місці (Коцюб., І, 1955, 363);

— А що, як поїхати в "Зорю"? — прийшла йому в голову раптова думка. — Так. Так. Тільки в "Зорю". Інакшого виходу немає (Тют., Вир, 1964, 99);

Нема́ (нема́є) відбо́ю див. відбі́й;

Нема́ (нема́є) впи́ну (упи́ну) кому — не можна спинити, стримати кого-, що-небудь.

Нема впину вдовиному сину (Номис, 1864, № 9308);

Я тиха, спокійна. А ти [пісне]? — наче вітер! Нема тобі впину (Л. Укр., І, 1951, 193);

Летять огні у чорну путь, немає тим огням упину… (Сос., І, 1957, 423);

Нема́ (нема́є) ді́ла див. ді́ло;

Нема́ (нема́є) дурни́х див. дурни́й;

Нема́ (нема́є) ду́рнів див. ду́рень;

Нема́ (нема́є) за що́ — кому-небудь бракує матеріальних засобів на щось.

Треба рятуватися, спочити, полежать у шпиталі або в санаторії, а нема за що. Доведеться пропадати (Коцюб., III, 1956, 305);

Нема́ (нема́є) потре́би — не потрібно що-небудь робити.

На чім тоді ми стали, Ти знаєш сам здоров. Отож нема потреби Про те казати знов (Л. Укр., І, 1951, 37);

Нема́ (нема́є) ра́ди — не можна зарадити чому-небудь.

З переляку Вмерла Катерина. А Максим на пожарище, Та на попелище Подивився. Нема ради! Тілько вітер свище У димарі та в комині. Що на світі діять? І що тепер йому почати? (Шевч., II, 1963, 271);

Нема́ (нема́є) спа́су — уживається на означення надзвичайно сильного вияву, прояву чого-небудь.

Він щосили почав ляскати себе долонями по стегнах і по грудях. — Цс-с-с! Цс-с-с! Здуріли! — зашипів на нього Кравцов. — Та нема спасу, синку! — горьованим голосом поскаржився єфрейтор.. — Усі вже кістки, видать, перемерзли (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 189);

Різали [на екзамені] — спасу нема! (Збан., Переджнив’я, 1960, 369);

Нема́ (нема́є) чу́тки про кого — хто-небудь зник, пропав безслідно; про когось нічого невідомо.

Бабуся живе, терпить, а про Назара нема й чутки (Вовчок, І, 1955, 143);

Ніко́му нема́ (нема́є) розбо́ру — не розбираючи хто, байдуже хто, всі підряд.

Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, .. чи баба стара, чи дівка молода їм назустріч, — нікому нема розбору (Кв.-Осн., II, 1956, 19).