1. Словник української мови в 11 томах

неповинний

НЕПОВИ́ННИЙ, а, е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний.

Не здогадався [Славко] сказати матері, що він, довідавшися від Броні про ті інтимні гріхи, простив їй, бо переконався, що вона неповинна (Март., Тв., 1954, 448);

[Хмельницький:] А хто забув з вас неповинних дітей, яких шляхтичі палили на згарищах домів наших? (Корн., І, 1955, 236);

*Образно. Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе господь кара, Карає тяжко? (Шевч., II, 1963, 378);

// Щирий, чистий; невинний.

Горпина полюбила його, полюбила усім своїм неповинним серцем (Мирний, І, 1954, 218).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. неповинний — непови́нний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. неповинний — див. безвинний Словник синонімів Вусика
  3. неповинний — -а, -е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний. || Щирий, чистий; невинний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. неповинний — НЕПОВИ́ННИЙ, а, е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний. Не здогадався [Славко] сказати матері, що він, довідавшися від Броні про ті інтимні гріхи, простив їй, бо переконався, що вона неповинна (Л. Словник української мови у 20 томах
  5. неповинний — НЕВИ́ННИЙ (який не має за собою вини, ні в чому не провинився), БЕЗВИ́ННИЙ, БЕЗНЕВИ́ННИЙ, НЕВИНУВА́ТИЙ, НЕПОВИ́ННИЙ рідше, БЕЗГРІ́ШНИЙ уроч., ірон.; ПРА́ВИЙ (перев. у протиставленні зі сл. винуватий, неправий і т. ін. Словник синонімів української мови
  6. неповинний — Непови́нний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. неповинний — Неповинний, -а, -е 1) Невинный, неповинный. Карайте мене, а неповинного пустіть на волю. Стор. МПр. 84. 2) Не должный. Словник української мови Грінченка