1. Словник української мови в 11 томах

норов

НО́РОВ, у, ч., розм.

1. Сукупність душевних якостей людини, які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер.

Гарна пава пером, а жінка норовом (Укр.. присл.., 1955, 121);

По норову прийшлися хлопці один одному, вирішили не розлучатися (Гончар, Таврія, 1952, 83);

// Особливості поведінки тварин, птахів.

Дон Хуан її [кобили] гарячий Норов здержує неначе (Сам., І, 1958, 261);

Як романтично він умів оповідати Про норов лебедів і звичаї гусей (Рильський, Поеми, 1957, 232);

// перев. мн. Примхи, капризи, непокірливість, упертість і т. ін.

— Лицарем твоїм я стану.. Плащ носитиму і буду Норови твої терпіти (Л. Укр., IV, 1954, 179);

Перейшовши на квартиру до Кміти, вона схаменулась: здержувала свої норови та звички (Н.-Лев., IV, 1956, 352);

*Образно. Уперто, протягом життя вивчав Оленчук норови дивовижного моря (Гончар, II, 1959, 397).

З но́ровом — примхливий, капризний, непокірливий, упертий.

Цимбал — хлопець з норовом (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 20);

Крути́й но́ров — твердий, вольовий характер людини, яка не терпить заперечень.

Старик був крутого норову, у дугу гнув дружину (Донч., V, 1957, 312).

2. Побут і звичаї людей, загальноприйняті в певній місцевості.

Що город, то норов.., що голова, то й розум (Номис, 1864, № 7949);

— Марто! — кажу їй, — кого мені слухать, скажи. У вас нові люди, нові норови (Вовчок, VI, 1956, 250).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. норов — но́ров іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. норов — Вдача, характер, натура, темперамент, фр. еґо; мн. НОРОВИ, примхи, забаганки, дивацтва; з. норів. Словник синонімів Караванського
  3. норов — -у, ч., розм. 1》 Сукупність душевних якостей людини, які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер. || Особливості поведінки тварин, птахів. || перев. мн. Примхи, капризи, непокірливість, упертість і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. норов — Вдача, звичай, див. характер Словник чужослів Павло Штепа
  5. норов — НО́РОВ, у, ч., розм. 1. Сукупність душевних якостей людини, які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер. Гарна пава пером, а жінка норовом (прислів'я); По норову прийшлися хлопці один одному, вирішили не розлучатися (О. Словник української мови у 20 томах
  6. норов — прийти́ся до се́рця (рідше по но́рову) кому. Дуже сподобатися (про кого-небудь). І Чайці, і Соколову майор Савченко відразу ж прийшовся до серця (В. Собко); Поїхали у Дубинівку свататься: там, бачите, хлопцю дівчина прийшлась по норову. Батько і не перечив (Нар. опов.). Фразеологічний словник української мови
  7. норов — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст. Словник синонімів української мови
  8. норов — Но́ров, -ва м. 1) Нравъ. У тебе не такий норов і зроду був. Г. Барв. 502. 2) мн. Капризы, прихоти. Ой сідай, Марусенько, на вози, да кидай батькові норови: що первії норови — попрядки, а другії норови — досвітки. н. Словник української мови Грінченка