оббирати

ОББИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІБРА́ТИ, обберу́, оббере́ш, док., перех.

1. з кого — чого, на кому — чому. Знімати щось одне за одним з кого-, чого-небудь.

Біжить собака..: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп’яхи на мені (Укр.. казки, 1951, 338);

[Неріса:] Іди. Та оббери ж оте галуззя [лавровий вінок] з своєї голови (Л. Укр., III, 1952, 446);

Скиба зняв шапку і підставив під сошник, а тоді обібрав з нього зволочини — посипалось зерно в шапку (Головко, І, 1957, 332);

Обтрушуючись, оббираючи з себе клубки павутиння, офіцери пробираються назустріч один одному (Гончар, III, 1959, 240);

// рідко. Очищати, звільняти кого-, що-небудь від чогось зайвого, непотрібного або шкідливого, знімаючи його одне за одним.

А він [дід], старесенький, вже зовсім нездужа..; панькайся коло його, годуй його, оббирай та прибирай (Україна.., І, 1960, 219);

Сидів [німець] і оббирав шматочок тарані від кісточок (Мирний, І, 1954, 200);

Синичка проспівала коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя від гусені (Гжицький, Вел. надії, 1963, 314);

// Те саме, що обрива́ти 1.

Прохор попростував до саду й почав там оббирати на гілках сухе скручене листя (Шиян, Баланда, 1957, 69);

Здіймають [хміль] з дротів.., кладуть на землю і там оббирають запашні терпкі кетяги (Кучер, Трудна любов, 1960, 197).

2. чим і без додатка, розм., рідко. Знімати, зрізувати з чого-небудь верхній шар (шкаралупу, лушпиння і т. ін.); чистити, обчищати.

Ярина спочатку шпортається по хаті, коло печі, потім сідає оббирати ножем картоплю (Л. Укр., III, 1952, 717);

Янцьо.. почав вибирати з-за пазухи незрілі ще лісові горіхи, розкушувати їх зубами, оббирати й заїдати смачно (Коб., III, 1956, 483).

3. Привласнювати чуже силою або нечесними шляхами; грабувати.

Що попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Вовчок, І, 1955, 358);

Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Кв.-Осн., II, 1956, 139);

Сафрон, зітхаючи, сказав.., що його обібрали бандити, ледве з одною душею вирвався од них (Стельмах, II, 1962, 220);

// Те саме, що обкрада́ти.

— Це вчора піймали злодіїв, кооператив обібрали (Головко, II, 1957, 169);

// Нечесно користуватися чужим.

Дядько.. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься,.. та все до його, на його шию, об’їдати та оббирати (Мирний, І, 1954, 91).

◊ Оббира́ти (обібра́ти) до ни́тки (соро́чки, оста́ннього і т. ін.) — забирати в кого-небудь геть усе; грабувати.

— Коли не зроблю цього, моє серце, то завтра тебе до нитки обберуть, а післязавтра і до мене твої божі люди доберуться (Стельмах, І, 1962, 285);

Війна завжди одних збагачує і робить щасливими, а других оббирає до останнього (Кочура, Зол. грамота, 1960, 461);

Одного обібрали до сорочки, другому забрали муку з корита (Март., Тв., 1954, 74);

Оббира́ти (обібра́ти), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку — те саме, що Обдира́ти (обде́рти), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку ( див. ли́пка).

Обібрав, як молоденьку липку! (Укр.. присл.., 1955, 212);

[Пузир:] Як ви станете самі виправлять мошенників, то мене обберуть, як липку (К.-Карий, II, 1960, 317).

4. перев. док., рідко. Те саме, що обирати 2, 3.

— Та тебе б тілько [тільки] в просо за опуда поставити, а не за будівничого оббирати! (Фр., III, 1950, 114);

Цар обібрав з-поміж своїх вельможів [вельмож] Людину мовну (Крим., Вибр., 1965, 197);

Обібравши місце під стіною, він поволі сів на стілець (Вас., І, 1959, 346).