оббирати

ОББИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІБРА́ТИ, обберу́, оббере́ш, док.

1. що з кого – чого, на кому – чому. Знімати щось одне за одним з кого-, чого-небудь.

Біжить собака..: – Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп'яхи на мені (з казки);

[Неріса:] Іди. Та оббери ж оте галуззя [лавровий вінок] з своєї голови (Леся Українка);

Скиба зняв шапку і підставив під сошник, а тоді обібрав з нього зволочини – посипалось зерно в шапку (А. Головко);

Обтрушуючись, оббираючи з себе клубки павутиння, офіцери пробираються назустріч один одному (О. Гончар);

// кого, що, від чого, рідко. Очищати, звільняти кого-, що-небудь від чогось зайвого, непотрібного або шкідливого, знімаючи його одне за одним.

А він [дід], старесенький, вже зовсім нездужа..; панькайся коло його, годуй його, оббирай та прибирай (з переказу);

Сидів [німець] і оббирав шматочок тарані від кісточок (Панас Мирний);

Синичка проспівала коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя від гусені (В. Гжицький);

// Те саме, що обрива́ти¹ 1.

Прохор попростував до саду й почав там оббирати на гілках сухе скручене листя (А. Шиян);

Здіймають [хміль] з дротів.., кладуть на землю і там оббирають запашні терпкі кетяги (В. Кучер).

2. що чим і без дод., розм., рідко. Знімати, зрізувати з чого-небудь верхній шар (шкаралупу, лушпиння і т. ін.); чистити, обчищати.

Ярина спочатку шпортається по хаті, коло печі, потім сідає оббирати ножем картоплю (Леся Українка);

Янцьо .. почав вибирати з-за пазухи незрілі ще лісові горіхи, розкушувати їх зубами, оббирати й заїдати смачно (О. Кобилянська).

3. кого, розм. Привласнювати чуже силою або нечесним шляхом; грабувати.

Що попадавсь їм багач у руки – вони його оббирали, попадався вбогий – вони його наділяли (Марко Вовчок);

Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Г. Квітка-Основ'яненко);

Сафрон, зітхаючи, сказав.., що його обібрали бандити, ледве з одною душею вирвався од них (М. Стельмах);

// кого, що. Те саме, що обкрада́ти.

– Це вчора піймали злодіїв, кооператив обібрали (А. Головко);

// кого, що. Нечесно користуватися чужим.

Дядько .. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, .. та все до його, на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний).

4. кого, що, рідко. Те саме, що обира́ти 1.

Цар обібрав з-поміж своїх вельможів [вельмож] Людину мовну (А. Кримський).

5. кого на кого, до чого, у що, з інфін. і без дод., перев. док., рідко. Те саме, що обира́ти 2.

Та тебе б тілько в просо за опуда поставити, а не за будівничого оббирати! (І. Франко);

Обібравши місце під стіною, він поволі сів на стілець (С. Васильченко).

◇ (1) Оббира́ти / обібра́ти до ни́тки (соро́чки, оста́ннього, пі́лочки і т. ін.) – забирати в кого-небудь геть усе; грабувати.

– Коли не зроблю цього, моє серце, то завтра тебе до нитки обберуть, а післязавтра і до мене твої божі люди доберуться (М. Стельмах);

Війна завжди одних збагачує і робить щасливими, а других оббирає до останнього (П. Кочура);

Одного обібрали до сорочки, другому забрали муку з корита (Л. Мартович);

(2) Оббира́ти / обібра́ти, як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку – те саме, що Обде́рти (обідра́ти, облупи́ти і т. ін.) / обдира́ти (облу́плювати і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) [ту, молоде́ньку і т. ін.] ли́пку (див. обдира́ти).

Обібрав, як молоденьку липку! (прислів'я);

[Пузир:] Як ви станете самі виправлять мошенників, то мене обберуть, як липку (І. Карпенко-Карий).