1. Словник української мови в 11 томах

обозник

ОБО́ЗНИК, а, ч.

1. розм. Солдат, який служить в обозі (у 2 знач.).

— Військо виїхало з села на облаву. Самі обозники залишилися (Стельмах, II, 1962, 182);

І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, Чи танкіст, Чи чоботи латає (Воскр., З перцем!, 1957, 34).

2. перен. Той, хто відстає, тягнеться позаду інших.

У великій битві за врожай не повинно бути.. обозників (Рад. Укр., 12.УІ 1963, 1).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обозник — обо́зник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. обозник — -а, ч. 1》 розм. Солдат, який служить в обозі (у 2 знач.). 2》 перен. Той, хто відстає, тягнеться позаду інших. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. обозник — ОБО́ЗНИК, а, ч. розм. Вояк, який служить в обозі (у 2 знач.). – Військо виїхало з села на облаву. Самі обозники залишилися (М. Стельмах); І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, Чи танкіст, Чи чоботи латає (С. Воскрекасенко). Словник української мови у 20 томах