ой

ОЙ, виг.

1. Уживається при вираженні фізичного болю, страждання.

Бахнув [козак] наосліп з рушниці. — Ой! — скрикнув Остап, вхопивсь за груди й захитався (Коцюб., І, 1955, 356);

Вона вилася на постелі, як навіжена з болю й колотьби, і тільки стогнала: ой, та ой! (Козл., Ю. Крук, 1950, 103).

2. Уживається при вираженні переляку, жаху і т. ін.

Раптом відчайдушний зойк примусив усіх озирнутись. — А, боже ж ти мій! Кинь [гранату], кинь, щоб ти луснуло! Ой, рятуйте!.. — Антоніна бігла за своїм п’ятирічним онуком Василиком (Довж., І, 1958, 391);

// Уживається при вираженні тривоги, неспокою, несподіваної згадки про щось невідкладне і т. ін.

— Ой, побіжу вже, а то гірше битимуть! Йдіть, панно, й ви-те додому, — он кличуть (Л. Укр., III, 1952, 634);

Полічила удари: п’ять годин. — Ой! цілі три години спала! — Вона схопилася з ліжка і нечутно.. підбігла до вікна (Головко, II, 1957, 593);

— Ой, мабуть, перепаде нам від Салогана, — знову в задумі повторює Матвій, непомітно пасучи очима за Октавам Пігловським, в надії, що той передумає їхати до управителя (Стельмах, І, 1962, 87).

3. Уживається при вираженні уболівання, жалю горя і т. ін.

— Мій Семенко злодій!.. — Ой Семеночку, Семеночку! дитино моя добра й щира!.. Батько ж тобі наказував… Синку ж мій нещасливий! спом’яни свою неньку стару!.. (Вовчок, І, 1955, 34);

— Він якось говорив старшому лейтенантові, що до Берліна з ним ітиме. — Ой, далеко, браття, до нього йти… Буде ще крові та крові… (Гончар, III, 1959, 123).

4. Уживається при вираженні осуду, незадоволення, докору, заперечення, досади, нетерпіння і т. ін.

Ой, який же це з тебе пророк, що твоє винозореє око тільки власную бачить біду, та й тієї не бачить глибоко? (Л. Укр., І, 1951, 290);

— Ой, брешеш, дівко, — згодом похитала головою [Зося] (Стельмах, І, 1962, 279);

— Тпру! — Ой, який ти! Дам ось!.. Який нетерплячий! — чути було, як поляскала [Марія] по шиї [коня] (Головко, II, 1957, 115).

5. Уживається при вираженні здивування, захоплення і т. ін.

— А це що за опудало?! — зупинився він, побачивши величезного пелікана. — Ой, та які ж у нього, чи то в неї дивні пташенята! Зовсім голі й червоні, як сире м’ясо (Тулуб, В степу.., 1964, 392);

— Чи й справді це я? ..Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві. Що я жива й отака-от! Ой! — дивувалась Уляна, торкаючи легенько свої брови, обличчя, груди (Довж., І, 1958, 329).

6. Уживається при вираженні благання, сильного прохання і т. ін.

— Ой, пустіть мене, пустіть! Або з мене голову здійміть! Змилуйтеся! Мучите мене нащо й про що? (Вовчок, І, 1955, 268).

7. Уживається при вираженні застереження, попередження, погрози і т. ін.

Ой, час би, Грицьку, нам, ой, час пошануваться: Не все ж нам, братику, не все парубкувать (Г.-Арт., Байки.., 1958, 125);

Ой, стережися, польова пташко, знизу блискучих котячих очей, а згори бистрих пазурів хижих шулік! (Мирний, IV, 1955, 296);

— Ой, відійди, Юрку! — скрипів він зубами. — Ой, відійди, бо буде біда! (Хотк., II, 1966, 20);

Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти. Думаєш, таких ще буде сила! — Ой, гляди, не ошукайся ти! (Рильський, III, 1961, 324).

8. Уживається при вираженні сильного бажання, прагнення до чого-небудь, сподівання на щось.

— Ах ви ж, босоніжки! — погладив їх [сестричок] Кузь по голівці. — Ось давайте краще я розкажу вам про Котовського, — хочете? — Ой хочемо! (Тич., І, 1957, 261);

Ти казав: — Ой, як хочу туди! Сонце над золотим степом… У садку хутірець… Дівчина моя хороша… Удвох сиділи й марили… (Головко, І, 1957, 60);

Серце її спочатку перелякалось, а потім в ньому прокинувся радісний здогад, що недарма сьогодні прийшов Дмитро до хутора. Ой, коли б це так було, коли б він, зрештою, помітив, як вона, мов на празник, дивиться на нього (Стельмах, II, 1962, 342).

9. нар.-поет. Уживається в ролі емоційно-експресивної підсилювальної частки (перев. перед звертанням).

[Поет:] Ой, музо-чарівнице, ти, вірна помічнице, прилинь до мене з неба! (Л. Укр., І, 1951, 298);

Ой, ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 176);

І кобзар ушкварив: .. "Ой гоп по вечері, Замикайте, діти, двері, А ти, стара, не журись, Та до мене пригорнись!" (Шевч., І, 1963, 135);

Ой наступала орда-навала Од Буга по Сож. Та вже під Ніжином Щорса стрічала, Батька Боженка також! (Мас., Київ. каштани, 1954, 148).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ой — ой вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. ой — див. ох Словник синонімів Вусика
  3. ой — виг. 1》 Уживається для вираження фізичного болю, страждання. 2》 Уживається для вираження переляку, жаху і т. ін. || Уживається для вираження тривоги, неспокою, несподіваної згадки про щось невідкладне і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ой — ОЙ, виг. 1. Уживається при вираженні фізичного болю, страждання. Бахнув [козак] наосліп з рушниці. – Ой! – скрикнув Остап, вхопивсь за груди й захитався (М. Словник української мови у 20 томах
  5. ой — ой: ◊ ой, ма́мо злота вигук, що виявляє радість, здивування, розпач, неочікуваність тощо (ст)||мамунцьо злота; ой, Ісусе солодкий; ой, Матко найсолодша <�Милятинська> ◊ ой, Ісу́се солодкий = ой, ма́мо зло́та ◊ ой, Ма́тко найсоло́дша <�Милятинська> = ма́мо зло́та Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. ой — Ой, їхав я серед моря драбинчастим возом, оглянувся перед себе — повна люлька раків. Говорить небилиці. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. ой — ой, ле́ле. Уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох. Зазирнув (Макар Іванович) у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер… (М. Коцюбинський); Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко); о (і) ле́ле. Фразеологічний словник української мови
  8. ой — Ой! ой-о́й! виг.; ой-йо-йо́! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. ой — Ой межд. Ой, ай. Ой боляче! Ой страшно! Ой гляди, щоб я тобі чуба не нам'яв! Въ стихотвореніяхъ очень часто въ началѣ стиха, а иногда, для пополненія размѣра и въ серединѣ его. Ой здорова, моя мила, ой як ся ти маєш? Ой здається, моя мила, иншого кохаєш. Словник української мови Грінченка